П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Самсіна І.Л., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в Черняхівському районі Житомирської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,

в с т а н о в и л а:

30 січня 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив визнати відмову управління ПФУ у проведенні йому перерахунку пенсії державного службовця протиправною та зобов'язати провести такий перерахунок з 1 січня 2013 року. Свої вимоги позивач мотивував тим, він у січні 2013 року звернувся до управління ПФУ із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії державного службовця, проте відповідач безпідставно відмовився здійснити перерахунок.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_6 з 1995 року перебував на обліку в органах ПФУ та отримував пенсію, призначену на підставі положень Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

З жовтня 2005 року позивач, продовжуючи отримувати призначену пенсію, працював на посаді судді Житомирського районного суду Житомирської області.

На підставі рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 7 травня 2010 року ОСОБА_6 призначено пенсію державного службовця відповідно до положень Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII).

Продовжуючи працювати на посаді судді Житомирського районного суду Житомирської області та отримувати пенсію державного службовця, позивач у січні 2013 року звернувся до управління ПФУ із заявою про перерахунок пенсії, посилаючись на збільшення заробітної плати судді, проте листом від 25 січня 2013 року відповідач проінформував позивача про відмову у задоволенні його заяви.

Справу розглядали неодноразово.

Черняхівський районний суд Житомирської області постановою від 1 квітня 2015 року позов задовольнив: зобов'язав відповідача провести позивачу перерахунок отримуваної ним пенсії державного службовця з 1 січня 2013 року.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 серпня 2015 року, залишеною без зміни ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2016 року, скасував постанову суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_6 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статей 37, 371 Закону № 3723-ХІІ, що потягнуло ухвалення різних за змістом судових рішень. На обґрунтування заяви надав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2013 року (справи №№ К/800/26104/13, К/800/17094/13), 11 грудня 2013 року (справа № К/800/51176/13) та 12 червня 2014 року (справа № К/800/3166/13), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У доданих до заяви рішеннях суд касаційної інстанції дійшов висновку, що підвищення розміру заробітної плати працюючим суддям дає підстави для перерахунку пенсій суддям, які отримують пенсії як державні службовці, а тому позивач набуває право на перерахунок пенсії згідно зі статтею 371 Закону № 3723-ХІІ.

Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував статті 37, 371 Закону № 3723-XII та частину четверту статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (який був чинним на час призначення позивачу пенсії; далі - Закон № 2862-XII), внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведеної норми права і у постанові від 2 липня 2013 року (справа № 21-186а13) зазначила таке.

Особливий статус судді, гарантії його незалежності визначено Конституцією і законами України, зокрема на час виникнення спірних відносин Законом № 2862-XII.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 2862-XII судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Статтею 1 Закону № 3723-XII державна служба в Україні визначена як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно зі статтею 2 вказаного Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що суддя, на якого поширюється дія положень статей 1, 2 Закону № 3723-XII, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділена повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.

Статтею 23 Закону № 3723-XII встановлено граничний вік перебування на державній службі, який на час виникнення спірних відносин становив 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Крім того, вказаною статтею визначено, що у разі необхідності керівник державного органу за погодженням з начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

Граничний вік перебування на державній службі фактично є пенсійним віком для цієї категорії працівників.

Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється статтею 37 Закону № 3723-XII, яка, зокрема, визначає підстави для виходу на пенсію державних службовців та її розмір, а також передбачає, що пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

Аналіз статей 23 і 37 зазначеного Закону дає підстави для висновку, що особи, які досягли пенсійного віку, мають право на отримання пенсії державних службовців (за наявності відповідних підстав) та продовження терміну перебування на державній службі (за наявності погодження начальника Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України).

Згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

Зазначеною статтею в редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3668-VI) встановлено, що особі, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV), а після звільнення - у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 3723-XII.

Таким чином, суддя ОСОБА_6. мав право на призначення пенсії державного службовця у розмірі, визначеному статтею 37 Закону № 3723-XII, а після набрання чинності Законом № 3668-VI з 1 жовтня 2011 року, яким внесено зміни до вказаної статті, - на отримання пенсії у розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 1058-IV.

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2016 року зазначеній правовій позиції відповідає, а тому підстав для скасування рішення суду касаційної інстанції немає.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_6.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. СамсінСудді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.В. КривендаО.Б. Прокопенко