П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Барбари В.П.,

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І.,

за участю представників:товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР» - публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» -арбітражного керуючого Галейної Л.Ю., Сукманової О.В., Левченка Ю.В., Кривошеїна П.П., Хорунжого Ю.А. -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР» (далі - ТОВ «Луксор-УТР») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 917/457/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - ПАТ «Банк Кредит Дніпро») до ТОВ «Луксор-УТР» про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави шляхом визнання права власності в рахунок погашення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и л а:

Суб'єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 917/457/15 із підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2015 року і рішення Господарського суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у межах позовного провадження у справі.

ТОВ «Луксор-УТР» посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частини 15 статті 16, частини 6 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI); (далі - Закон № 2343-XII), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, водночас заявник зазначає про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На обґрунтування заяви ТОВ «Луксор-УТР» надано копію постанови Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 3-1135гс15 та копії постанов Вищого господарського суду України від 08 вересня 2015 року у справі № 926/540/14, від 20 квітня 2016 року у справі № 917/454/15, від 19 травня 2015 року у справі № 903/399/13.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Луксор-УТР», ПАТ «Банк Кредит Дніпро», перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2015 року рішення Господарського суду Полтавської області змінено, абзац другий резолютивної частини доповнено таким: «В рахунок погашення заборгованості ТОВ «Луксор-УТР» у сумі 56 438 993,00 грн перед ПАТ «Банк Кредит Дніпро» за Кредитним договором», в іншій частині рішення залишено без змін.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, у постанові від 16 лютого 2016 року погодився з обґрунтованістю висновків суду апеляційної інстанцій про задоволення позову у зв'язку з невиконанням позичальником своїх кредитних зобов'язань та зважаючи на те, що сторони у позасудовому порядку не досягли згоди щодо вирішення спірного питання. Окрім того, Вищий господарський суд України визнав правомірною позицію судів попередніх інстанцій про відхилення посилань відповідача на те, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника можливо лише у межах провадження у справі про банкрутство, оскільки сам факт порушення справи про банкрутство ТОВ «Луксор-УТР» не свідчить про неможливість вирішення цього господарського спору в порядку позовного провадження в межах зазначеної справи, оскільки основне зобов'язання є дійсним на момент виникнення спору, а іпотека не є припиненою.

Згідно з пунктами 1, 3 частини 1 статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Так, у постановах Вищого господарського суду України від 08 вересня 2015 року у справі № 926/540/14, від 20 квітня 2016 року у справі № 917/454/15, від 19 травня 2015 року у справі № 903/399/13, копії яких заявником надано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, та у постанові Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року у справі, яка розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними.

Аналіз зазначеного рішення суду касаційної інстанції не дає підстав для висновку про різне застосування положень частини 15 статті 16, частини 6 статті 19 Закону № 2343-XII, оскільки воно ухвалено з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.

Крім того, правовий висновок суду касаційної інстанції у справі № 917/457/15 не суперечить викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 3-1135гс15 висновку щодо застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини між сторонами у зазначеній справі та у справі, яка розглядається, не є аналогічними.

Обставини, на які ТОВ «Луксор-УТР» посилається у заяві як на підставу для перегляду зазначених судових рішень, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

За таких обставин заява ТОВ «Луксор-УТР» не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 11114, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 917/457/15 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК.

Головуючий В.П. Барбара

Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак