П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С.,Колесника П.І., Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Ємця А.А.,Потильчака О.І.,Шицького І.Б., Жайворонок Т.Є.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_14 до товариства з обмеженою відповідальністю «Плато Плюс», реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про поновлення на роботі за заявою ОСОБА_14 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л и:

У квітні 2015 року ОСОБА_14 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Плато Плюс» (далі - ТОВ «Плато Плюс»), реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про поновлення на роботі.

Позивач зазначав, що 28 січня 2008 року згідно з протоколом зборів учасників ТОВ «Плато Плюс» він був призначений на посаду директора товариства.

20 січня 2015 року згідно з протоколом зборів учасників товариства було ухвалене рішення про звільнення його з посади директора ТОВ «Плато Плюс» з 20 січня 2014 року та призначено директором ОСОБА_15, яка приступила до виконання обов'язків директора товариства згідно з наказом від 21 січня 2015 року.

Посилаючись на те, що його звільнення відбулося з порушенням статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивач просив поновити його на роботі на посаді директора ТОВ «Плато Плюс» з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Макарівський районний суд Київської області рішенням від 17 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_14 задовольнив: скасував наказ ТОВ «Плато Плюс» від 21 січня 2015 року про покладення обов'язків керівника товариства на ОСОБА_15; поновив ОСОБА_14 на роботі на посаді директора ТОВ «Плато Плюс» з 21 січня 2015 року з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21 січня до 17 липня 2015 року; рішення в частині поновлення на роботі допустив до негайного виконання.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 10 листопада 2015 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 липня 2015 року скасував і закрив провадження у справі.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 грудня 2015 року відмовив ОСОБА_14 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2015 року ОСОБА_14 просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з передбачених пунктами 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 15, пункту 1 частини першої статті 205 цього Кодексу, статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та невідповідності зазначеного судового рішення касаційного суду викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_14 надав копії ухвали Верховного Суду України від 22 жовтня 2008 року, постанови Верховного Суду України від 30 травня 2012 року, постанов Вищого господарського суду України від 14 березня 2012 року, 14 квітня 2011 року, 28 лютого 2008 року, ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 травня 2011 року, 3 червня і 15 липня 2015 року, 29 січня і 30 липня 2014 року, 14 березня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_14 доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положенням пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 січня 2008 року згідно з протоколом зборів учасників ТОВ «Плато Плюс» ОСОБА_14 був призначений на посаду директора товариства.

20 січня 2015 року згідно з протоколом зборів учасників товариства було ухвалене рішення про звільнення з посади директора ТОВ «Плато Плюс» ОСОБА_14 з 20 січня 2014 року за власним бажанням та призначено директором ОСОБА_15, яка приступила до виконання обов'язків директора товариства згідно з наказом від 21 січня 2015 року.

У квітні 2015 року ОСОБА_14 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Плато Плюс», реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про поновлення на роботі, посилаючись на допущені порушення норм КЗпП України при його звільненні.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли в межах корпоративних відносин позивача з товариством у сфері управлінської діяльності, отже, цей спір підвідомчій господарському суду.

Разом з тим у постановах Вищого господарського суду України, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

у постанові від 14 березня 2012 року зазначено, крім іншого, про те, що господарським судам не підвідомчі трудові спори, пов'язані із застосуванням норм КЗпП України та з порушенням права позивача на працю;

у постанові від 14 квітня 2011 року вказано, що питання поновлення на посаді керівників чи інших посадових осіб товариства в силу вимог статті 12 ГПК України не належать до компетенції господарського суду;

у постанові від 28 лютого 2008 року зазначено, що для розмежування трудових та господарських спорів у справах, пов'язаних з рішеннями про обрання або звільнення керівника товариства, господарським судам слід враховувати підстави подання позову. Трудовим є спір, пов'язаний із застосуванням норм КЗпП України та з порушенням права позивача на працю, підставою ж виникнення корпоративного спору є порушення або оспорювання корпоративних прав учасників (акціонерів) господарських товариств норм ЦК України, ГК України, Закону України «Про господарські товариства», вимог установчих документів господарських товариств. Недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства є порушенням прав учасників (акціонерів) на управління товариством, а не трудових прав керівника (інших посадових осіб) товариства.

В ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

в ухвалі від 4 травня 2011 року касаційний суд указав на те, що оскільки вимоги позивача - фізичної особи до публічного акціонерного товариства про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються на положеннях статті 2371 КЗпП України, то підстав для закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України немає;

в ухвалі від 15 липня 2015 року касаційний суд зазначив, що спір у справі, що розглядалась, не стосується захисту прав, свобод і інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а позов заявлено позивачем щодо захисту порушених трудових прав на підставі вимог статей 27, 31, 110, 118-120, 208, 215 ЦПК України, статей 233, 236, 2371 КЗпП України, тому розгляд справи за положеннями статті 15 ЦПК України відбувається за правилами цивільного судочинства;

в ухвалі від 14 березня 2012 року суд указав, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання наказів незаконними щодо призначення фізичної особи виконуючим обов'язки директора, отже, спір виник з трудових відносин і підлягає вирішенню в порядку цивільного, а не господарського судочинства, тому висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України є помилковим.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 15, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, - при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства та щодо визначеного кола правовідносин.

За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

У порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Спори про поновлення на роботі (статті 232, 235 глави ХV «Індивідуальні трудові спори» КЗпП України) належать до трудових спорів.

Відповідно до пункту 4 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Критерієм розмежування справ цивільного судочинства від справ господарського судочинства є одночасно як суб'єктивний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

Аналіз зазначених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що спори за позовами осіб щодо захисту порушених трудових прав, які ґрунтуються на положеннях норм трудового законодавства, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

У справі, яка переглядається, вимоги позивача - фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу заявлені щодо захисту порушених трудових прав та ґрунтуються на положеннях КЗпП України.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, помилково закрив провадження у справі з порушенням норм процесуального права, а саме статті 15, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, статті 12 ГПК України, а це відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень цих судів, ухвалених у справі, та передачі справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала Верховного Суду України від 22 жовтня 2008 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня та 30 липня 2014 року, 3 червня 2015 року, надані заявником для порівняння, не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах, оскільки їх порівняння з оскаржуваним судовим рішенням не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм процесуального права у спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 року, наданій заявником для порівняння, зазначено про те, що суди помилково закрили провадження у справі за позовом фізичної особи до приватного підприємства про стягнення заборгованості з посиланням на те, що спір виник при виконанні господарських договорів і повинен розглядатися в порядку господарського судочинства, не врахувавши норм статті 6 Конвенції та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і не визначивши характеру спору між сторонами та порядку його розгляду судом.

Отже, порівняння цієї постанови із судовим рішенням суду касаційної інстанції, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 року.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_14 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2015 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. ОхрімчукСудді:В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко О.І. Потильчак Я.М. Романюк В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема