П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А. суддів:Барбари В.П., Колесника П.І., Потильчака О.І. та Шицького І.Б.,

за участю представників: Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Івасів Ю.Ю., Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» - Тарнавської О.В., Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Поліс» - Харабет О.І. та Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «Констар» - Жолнеровської Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року у справі № 910/6281/15-г за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготехпром» (далі - ТОВ «Енерготехпром») та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Поліс» (далі - ПрАТ «Страхова компанія «Мега-Поліс»); третя особа - Публічне акціонерне товариство «Криворізький турбінний завод «Констар» (далі - ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар») про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,

в с т а н о в и л а:

До Верховного Суду України звернулося ПАТ «Укрсоцбанк» із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року у справі № 910/6281/15-г із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 91, 92 ЦК України і 207 ГК України та положень Закону України «Про страхування», внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 8 грудня 2015 року у справі № 910/5927/15-г, від 29 січня 2015 року у справі № 910/12983/14, від 28 липня 2014 року у справі № 910/21647/13, від 18 січня 2011 року у справі № 29/200-10, від 22 квітня 2014 року у справі № 912/856/13, від 28 серпня 2014 року № 925/19/14 та від 20 жовтня 2015 року у справі № 922/1207/15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Також заявником додано копію постанови Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 5016/1284/2012(5/45), в якій, на його думку, викладені висновки щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, яким не відповідає судове рішення суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 1 березня 2016 року вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року у справі № 910/6281/15-г.

У заяві ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року у справі № 910/6281/15-г та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 11 червня 2014 року між ТОВ «Енерготехпром» (кредитор) і ПрАТ «Страхова компанія «Мега-Поліс» (новий кредитор) укладено договір № 1106 (далі - Договір). Згідно з пунктом 2.1 Договору кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в пункті 3.9 договору, та набути означене право вимоги за договором оренди нежитлового приміщення. Статтею 1 Договору передбачено, що під договором оренди слід розуміти договір оренди нежитлового приміщення від 14 травня 2013 року № 6-128/90, укладений між ТОВ «Енерготехпром» (орендодавець) та ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар» (оредар), згідно якого орендодавець зобов'язався передати в тимчасове платне користування без права передачі в суборенду нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 6, розташованого на четвертому поверсі будівлі, загальною площею 37, 5 кв.м орендарю, а орендар зобов'язався прийняти та щомісячно оплатити орендну плату згідно виставлених рахунків та актів про надання послуг по оренді приміщення. За пунктом 2.2 Договору загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступається згідно цього договору становить 323 372 грн. 90 коп.

16 березня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «Енерготехпром» та ПрАТ «Страхова компанія «Мега-Поліс» (третя особа - ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар») про визнання недійсним Договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір укладено між відповідачами з порушенням статей 2, 31 Закону України «Про страхування», тобто з недотриманням вимог статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним. Позивач зазначав, що хоча він не є стороною оспорюваного правочину, проте є заінтересованою особою у розумінні статей 215, 216 ЦК України, оскільки укладення спірного правочину спрямовано на невиконання кредиторських вимог позивача у справі про банкрутство ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар».

Рішенням господарського суду м. Києва від 24 квітня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 1 липня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним Договору. А саме, що законодавство України не забороняє ПрАТ «Страхова компанія «Мега-Поліс», як страховику, для забезпечення власних господарських потреб проводити інші види діяльності, які не пов'язані зі страхуванням та кредитуванням, оскільки у Законі України «Про страхування» прямо не вказано про певні заборони для страховиків. Крім того, цей закон не регламентує здійснення страховиками іншої діяльності, яка не є фінансовими послугами, і не забороняє її здійснення. Також зазначено про недоведеність порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача, як кредитора у справі № 904/5722/14 про банкрутство ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар». Зроблено висновок, що суд апеляційної інстанції правомірно переглянув справу в межах заявлених предмета та підстав позову, залишивши без уваги посилання позивача в обґрунтування вимог апеляційної скарги на частину першу статті 207 ГК України, оскільки згідно імперативних приписів частини третьої статті 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із тим, у наданих для порівняння постановах суд касаційної інстанції вказав, що включення господарським судом до реєстру вимог кредиторів штучно створених вимог на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушує цивільні права та майнові інтереси кредиторів у справі про банкрутство, у зв'язку з чим кредитором може бути заявлено позовну вимогу про визнання такого правочину недійсним. Крім того, зазначено, що відповідно до частини першої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність, будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи. Також Вищий господарський суд України констатував, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Судами встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2014 року у справі № 904/5722/14 про банкрутство ПАТ «Криворізький трубний завод «Констар» (порушеною ухвалою цього ж суду від 5 серпня 2014 року) затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого внесено, зокрема, вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» на суму основного боргу у розмірі 48 316 829 грн. 63 коп., що віднесені до 4 черги задоволення; пеню у сумі 10 365 963 грн. 65 коп. - до 6 черги задоволення; інфляційні витрати у сумі 2 177 763 грн. 14 коп. - до 4 черги задоволення; судовий збір у сумі 1 218 грн. - до 1 черги задоволення вимог кредиторів та вимоги, забезпечені заставою, у сумі 29 379 707 грн. 86 коп. - позачергово.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Частиною першою статті 1 ГПК України установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом частин першої, другої та дев'ятої статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Частинами четвертою, п'ятою і шостою статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну одній тисячі гривень. Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються суми неустойки (штрафу, пені), інші фінансові санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або сплачені кредиторами в провадженні у справі про банкрутство. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном; інші питання, передбачені цим Законом. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше ніж сім осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті. Кредитор, що має двадцять п'ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів. Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону.

Враховуючи, що ПАТ «Укрсоцбанк» визнано кредитором у провадженні про банкрутство ПАТ «Криворізький турбінний завод «Констар», то участю у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушуються майнові інтереси позивача. За таких обставин позивач вправі звертатися із позовом про визнання Договору недійсним відповідно до положень частини третьої статті 215 ЦК України.

Тому висновок Вищого господарського суду України про те, що позивач не довів в установленому законом порядку факту порушення його прав та законних інтересів укладенням спірного Договору, не відповідає встановленим судами з дотриманням вимог процесуального закону фактичним обставинам справи і суперечить вимогам матеріального закону.

Як свідчить аналіз змісту Договору, він містить ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Зокрема, Договором передбачено, що грошова вимога до боржника уступається кредитором (ТОВ «Енерготехпром») в обмін на грошові кошти, які новий кредитор (ПрАТ «Страхова компанія «Мега-Поліс») зобов'язалося сплатити останньому, тобто за умовами Договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК України.

Так, частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК України).

Аналогічні положення закріплено і у пунктах 3.2 і 3.7 Договору, відповідно до яких сторони погодили, що після переходу до нового кредитора права вимоги у останнього виникає право на грошові кошти, які він отримає від боржника в якості погашення заборгованості за виконання зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення. Кредитор (ТОВ «Енерготехпром») не відповідає перед новим кредитором (ПрАТ «Страхова компанія «Мега-Поліс») у випадку, якщо одержані новим кредитором від боржника суми будуть меншими від суми, сплаченої новим кредитором за цим договором.

Разом із тим щодо суб'єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За пуктом 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

У частині першій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про страхування» предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням визначена статтею 31 Закону України «Про страхування».

Згідно зі статутом ПрАТ «Страхова компанія «Мега-Поліс» предметом діяльності цієї компанії є страхування, перестрахування та фінансова діяльність пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Отже ПрАТ «Страхова компанія «Мега-Поліс», хоч і здійснює фінансово-господарську діяльність з надання певних послуг, однак при вирішенні справи судами залишилася не дослідженою та обставина, чи ПрАТ «Страхова компанія «Мега-Поліс» є фінансовою установою у розумінні Закону, яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу.

Відповідно до частин першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК України, якою передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили положення оспорюваного договору, не з'ясували правову природу цього правочину та відповідність його умов вимогам чинного законодавства, а відтак, дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до статті 11123 ГПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, то справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК України.

Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Укрсоцбанк» підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення - скасуванню з передачею справи на розгляд до господарського суду м. Києва.

Керуючись статтями 11114 , 11123 -11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ПАТ «Укрсоцбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року у справі № 910/6281/15-г задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 липня 2015 року та рішення господарського суду м. Києва від 24 квітня 2015 року у справі № 910/6281/15-г скасувати, а справу передати на розгляд до господарського суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК України.

Головуючий А.А. Ємець

Судді: В.П. Барбара

П.І. Колесник

О.І. Потильчак

І.Б. Шицький