П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року м. КиївСудова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., суддів:Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представників:

квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький - Маркітана А.В.,

військової частини А0553 - Ковені В.В.,

Міністерства оборони України - Рудника Ю.М.,

приватного підприємства «Альбатрос-С» - Суховія М.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви ОСОБА_8 та приватного підприємства «Альбатрос-С» (далі - ПП «Альбатрос-С») про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року, постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 2 лютого 2016 року у справі № 924/1025/14 за позовом квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький (далі - КЕВ м. Хмельницький) до Хмельницької районної державної адміністрації (далі - Хмельницька РДА), головного управління Держземагенства у Хмельницькій області (далі - ГУ Держземагенства у Хмельницькій області), треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України (далі - МО України), військова частина А0553 (далі - в/ч А0553), треті особи на стороні Хмельницької РДА, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: управління Держземагенства у Хмельницькому районі Хмельницької області, Копистинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області (далі - Копистинська сільрада), ПП «Альбатрос-С», ОСОБА_8, ОСОБА_9, про скасування розпорядження Хмельницької РДА від 12 травня 2006 року № 471/06-р,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року КЕВ м. Хмельницький звернувся до суду із зазначеним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що оскаржуваним розпорядженням припинено право МО України на користування земельною ділянкою у зв'язку із добровільною відмовою. Відповідно, було складено акт приймання-передачі цієї земельної ділянки до земель резервного фонду Копистинської сільради. Посилаючись на те, що: розпорядження прийнято з порушенням вимог законодавства; надаючи згоду на припинення права користування, Міністр оборони України діяв із перевищенням повноважень; відповідач не виконав умови, за яких надавалася згода на передачу земельної ділянки (виділення 50 % земельних ділянок під будівництво військовослужбовцям гарнізону); внаслідок незаконної передачі земельної ділянки до комунальної власності порушено права держави як власника землі; використання земельної ділянки не за призначенням перешкоджає військовій частині у користуванні полігоном, - КЕВ м. Хмельницький просило скасувати розпорядження Хмельницької РДА від 12 травня 2006 року № 471/06-р «Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії по передачі земель МО України в землі резервного фонду Копистинської сільської ради».

МО України, в/ч А0553, Кабінет Міністрів України позов підтримали.

Заперечуючи проти позову, Хмельницька РДА послалася на те, що відмова від права постійного користування земельною ділянкою не є її відчуженням, на той час як відчуження є виключним повноваженням власника землі; земельна ділянка, право постійного користування якою має намір відновити позивач, розподілена між фізичними та юридичними особами, чиї права та інтереси може бути порушено внаслідок скасування зазначеного розпорядження. 29 вересня 2014 року Хмельницька РДА звернулася до суду із заявою про застосування позовної давності та відмову в задоволенні позову з цієї підстави.

ГУ Держземагенства у Хмельницькій області проти позову заперечувало, посилаючись на те, що не є розпорядником земель оборони, а тому не може бути відповідачем у справі.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_8 послався на те, що на підставі договорів дарування він є власником земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Копистинської сільради. Ці земельні ділянки було передано Хмельницькою РДА попереднім власникам після ухвалення оскаржуваного розпорядження. Скасування цього розпорядження може вплинути на його права та обов'язки як добросовісного набувача та власника цих земельних ділянок. Чинним законодавством було передбачено передачу земель місцевим органам влади за згодою Міністра оборони України або за його дорученням відповідними особами. Саме позивач звернувся до МО України із заявою про вилучення з його користування спірної земельної ділянки, що й було проведено у порядку, передбаченому законодавством. Міністерство не розпоряджалося земельною ділянкою, а лише прийняло рішення в межах прав, наданих користувачу, щодо добровільної відмови від права користування нею.

ПП «Альбатрос-С», яке є орендарем частини спірної земельної ділянки, проти позову заперечувало, посилаючись на те, що передачу земельної ділянки здійснено відповідно до закону; визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії можливе тільки за сукупністю певних умов, яких у цьому випадку немає; позивачем пропущено позовну давність для звернення з позовом.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_9, яка є власником частини спірної земельної ділянки, крім іншого, послалася на те, що питання законності передачі спільної земельної ділянки неодноразово перевірялося органами прокуратури та Служби безпеки України протягом 2008-2011 років, за наслідками перевірок порушень вимог закону не виявлено.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2015 року, позов КЕВ м. Хмельницького до Хмельницької РДА задоволено, скасовано розпорядження Хмельницької РДА від 12 травня 2006 року № 471/06-р «Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії по передачі земель МО України в землі резервного фонду Копистинської сільської ради». У задоволенні позову КЕВ м. Хмельницького до ГУ Держземагенства у Хмельницькій області про скасування зазначеного розпорядження відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 2 лютого 2016 року постанову апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 ГПК, ПП «Альбатрос-С» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14.

В обґрунтування заяв надано копії постанов Вищого господарського суду України від 9 червня 2015 року у справі № 916/4329/14 та від 18 лютого 2014 року у справі № 901/2544/13, в яких, на думку заявників, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заяви підлягають частковому задоволенню.

У справі, яка розглядається, суд установив, що виконавчим комітетом Хмельницької районної Ради депутатів трудящих 23 грудня 1975 року Хмельницькій квартирно-експлуатаційній частині району (далі - КЕЧ Хмельницького району) видано акт на право користування землею, за яким у постійне користування було відведено 2487,6 га землі.

20 жовтня 2005 року Хмельницька РДА звернулася до начальника КЕЧ Хмельницького району з проханням вирішити питання виготовлення документації, пов'язаної із вилученням земельної ділянки і передачею її у землі запасу Копистинської сільради, а саме частини земель полігону в/ч 0553 (лист № 36/02-1577/05). У листі зазначено, що ця частина полігону не використовувалася за призначенням 15 років; основну її частину становлять яри; передача земельної ділянки не впливає на стан бойової підготовки в/ч 0553; використання земельної ділянки планується для потреб народного господарства.

28 жовтня 2005 року КЕЧ району Хмельницького району звернулася до начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління з проханням порушити клопотання перед командувачем військами Західного оперативного командування про вилучення зі складу земель оборони до земель запасу Копистинської сільради земельних ділянок військового містечка 65 (військового полігону «Хмельницький») Хмельницького гарнізону у Хмельницькому районі загальною площею 286,7884 га (лист № 1420). У листі зазначено, що використання ділянки під багатоповерхову забудову або під індивідуальне будівництво житла для військовослужбовців не передбачається у зв'язку з будівництвом житла в інших військових містечках; земельні ділянки планується використати в народному господарстві для вирощування сільськогосподарської продукції.

Рішенням Міністра оборони України від 17 березня 2006 року № 2688/з затверджено протокол № 16 засідання постійно діючої комісії МО України стосовно передачі земельної ділянки площею 286,79 га військового містечка 65 до земель запасу за умови виділення 50 % земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцям гарнізону.

Листом від 7 квітня 2006 року (вих. № 673) позивач звернувся до Хмельницької РДА із проханням розглянути пропозицію Міністра оборони України та надати згоду на виділення земель під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцям гарнізону.

За результатами розгляду листа Хмельницька РДА погодила виділення земельної ділянки площею 140 га для індивідуального житлового будівництва після передачі земельної ділянки площею 286 га (колишній полігон) у державну власність (резервний фонд) відповідно до законодавства України (лист від 13 квітня 2006 року № 36/05-646/06).

6 травня 2006 року позивач, посилаючись на рішення Міністра оборони України від 17 березня 2006 року № 2688/з, звернувся до Хмельницької РДА із проханням вилучити із користування КЕЧ Хмельницького району земельну ділянку площею 286,7884 га, розташовану на землях Копистинської сільради між полями Копистин - Колибань - Шумівці та містом Хмельницький, за умови виділення 50 % земель під індивідуальне будівництво військовослужбовцям.

Розпорядженням Хмельницької РДА від 12 травня 2006 року № 471/06-р припинено право користування земельною ділянкою МО України площею 286,79 га із складу земельної ділянки площею 2487,6 га на території Хмельницького району у зв'язку із добровільною відмовою.

Згідно з актом приймання-передачі від 16 травня 2006 року зі складу земельної ділянки площею 2487,6 га здійснено передачу земельної ділянки МО України (військове містечко 65) загальною площею 286,79 га, розташованої на території Копистинської сільради, до земель резервного фонду Копистинської сільради.

У листі КЕЧ Хмельницького району до Хмельницької РДА від 20 листопада 2006 року (вх. № 2076) міститься прохання скасувати акт приймання-передачі від 16 травня 2006 року у зв'язку з помилкою, допущеною спеціалістом в/ч А0553 в розрахунках потрібної площі земель для стрільбищ Хмельницького гарнізону, що призведе до неможливості використання у подальшому стрільбищ за призначенням.

Водночас КЕВ м. Хмельницького неодноразово зверталося до Хмельницької РДА з листами (від 9 серпня 2007 року № 1239, від 26 жовтня 2007 року № 1756, від 30 листопада 2007 року № 1953) про визначення місця розташування земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцями, посилаючись на рішення Міністра оборони України від 17 березня 2006 року № 2688/з, лист Хиельницької РДА від 13 квітня 2006 року № 36/05-646/06 та оскаржуване розпорядження.

Листом від 23 листопада 2007 року № 36/26-2090/07 Хмельницька РДА повідомила КЕВ м. Хмельницького про те, що створеною робочою групою із залученням відповідних фахівців МО України вивчено питання надання 50 % земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцям гарнізону та встановлено, що із 286 га вилученої земельної ділянки 147 га не може бути використано в народному господарстві, в т.ч. і для житлової забудови; земельна ділянка розташована поза межами населеного пункту, а тому дозвіл на виділення під будівництво житла не може бути наданий; земельна ділянка межує з діючим полігоном, тому будівництво житла на ній заборонено правилами забудови територій. За таких обставин виділення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво є неможливим.

Листом військового прокурора Хмельницького гарнізону від 31 січня 2008 року № 1/216 за результатами розгляду звернення КЕВ м. Хмельницького повідомлено про те, що вилучена в запас Копистинської сільради земельна ділянка не може бути виділена під індивідуальне житлове будівництво, оскільки вона розташована поза межами населеного пункту і не належить до земель громадської та житлової забудови. Крім того, норми чинного земельного законодавства не передбачають висунення будь-яких умов відмови від права користування земельною ділянкою, а тому вимоги про передачу 50 % земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцям гарнізону або повернення земельної ділянки до складу земель оборони не ґрунтуються на законі.

Постановою військового прокурора Хмельницького гарнізону від 23 січня 2008 року відмовлено в порушенні кримінальної справи стосовно посадових осіб КЕВ м. Хмельницького за скоєння злочинів під час передачі спірної земельної ділянки, зокрема з тих підстав, що таку передачу здійснено на підставі рішення Міністра оборони України, фактів перевищення службових повноважень посадовими особами Хмельницького гарнізону не виявлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що оскаржуване розпорядження Хмельницької РДА прийнято з порушенням приписів земельного законодавства щодо порядку припинення права користування земельними ділянками державної власності, наданих для потреб Збройних Сил України, та порушує права позивача як землекористувача, оскільки МО України добровільно від права користування спірною земельною ділянкою державної власності оборонного значення (як це передбачено приписами законодавства) не відмовлялося, згоди на передачу такої земельної ділянки до земель запасу селищної ради не надавало, і відповідних рішень про таке не приймало. Відтак, підстав для припинення права постійного користування землею оборони не було, а саме розпорядження є незаконним. Щодо позовної давності суди дійшли висновку, що позивачем її не пропущено з огляду на зміст пп. 3 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року № 4176-VI.

Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № 901/2544/13 за позовом Феодосійського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України в інтересах держави в особі МО України і Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Феодосійський» (в/ч А1370) до Феодосійської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення міської ради від 28 лютого 2003 року в частині вилучення з території військового містечка земельної ділянки, суд касаційної інстанції за аналогічних обставин залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову. Суд виходив із того, що підстави та порядок припинення права користування землями оборони регулюються ст.ст. 141, 142, ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК), ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні сили України» та п. 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями (далі - Положення), затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483 (нормативні акти - у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин). Оскаржуване рішення Феодосійської міської ради прийнято відповідно до порядку, визначеного п. 45 Положення, а саме на підставі звернення начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування, на підставі згоди начальника розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України - начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва МО України. Згода начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил України в судовому порядку не оскаржувалася та дії посадових осіб з цього приводу незаконними не визнавалися.

У наданій для порівняння постанові у справі № 916/4329/14 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі МО України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Молодіжненської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради від 20 березня 2008 року про передачу товариству у довгострокову оренду вилучених земельних ділянок, які належали до земель оборони. Таких висновків суди дійшли з огляду на те, що оскаржуване рішення прийнято сільською радою у межах компетенції та відповідно до положень ст.ст. 123 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588349/ed_2015_05_14/pravo1/T012768.html?pravo=1>, 124 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588139/ed_2015_05_14/pravo1/T012768.html?pravo=1>, п. 12 Перехідних положень ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за наявності згоди Міністра оборони України, згоди Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління МО України на вилучення із земель оборони спірних земельних ділянок. Суд також дійшов висновку, що позов не може бути задоволено, оскільки його предметом є рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, таке рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання.

Аналогічний правовий висновок щодо оскарження ненормативних актів органів місцевого самоврядування викладено у наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14.

Наведене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність рішення висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом положеннями ст. 77 ЗК (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

У справі, що розглядається, предметом спору є частина (286,79 га) від земельної ділянки площею 2487,6 га, яку 23 грудня 1975 року виконавчим комітетом Хмельницької районної Ради депутатів трудящих було передано у постійне користування КЕЧ Хмельницького району та щодо якої видано акт на право користування землею.

Правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин на час прийняття оскаржуваного рішення визначалися Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» та п. 12 Перехідних положень ЗК, згідно з яким до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Зі змісту ст.ст. 141, 142 ЗК вбачається, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК (ст. 2 цього Закону).

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Відповідно до п.п. 15, 16, 19, 44, 45, 46, 48, 50 Положення відведення земельних ділянок для потреб Збройних Сил України проводиться на підставі рішень Рад, які в межах своєї компетенції надають в користування землі. Земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. В рішенні про надання земель вказуються умови користування землею. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами. За відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Своєчасне виявлення земель, що не використовуються, та надання відомостей про них покладається на заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, а також командирів військових частин - землекористувачів. Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру оборони України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому ЗК.

У справі, що розглядається, суд, погоджуючись з правом органу місцевого самоврядування припинити користування земельною ділянкою у зв'язку із добровільною відмовою користувача, задовольнив позов, виходячи із того, що передача спірної земельної ділянки, яка відбулася на підставі рішення Міністра оборони України від 17 березня 2006 року № 2688/з, не відповідає Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1282 (далі - Порядок).

Проте цим Порядком визначено процедуру вилучення саме військового майна, а згідно з п. 2 військове майно - це державне майно, закріплене на праві оперативного управління за військовими частинами, до якого належать будинки, споруди (цілісні майнові комплекси, об'єкти соціальної інфраструктури, нежитлові приміщення, об'єкти незавершеного будівництва та інше нерухоме майно), передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо (аналогічне визначення наведено у ч. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

Тобто законодавство розмежовує поняття військового майна і земель оборони та встановлює відповідний порядок користування цими об'єктами на підставі спеціальних нормативно-правових актів.

Таким чином, у справі, що розглядається, суд неправильно застосував зазначені норми матеріального права.

Крім того, предметом оскарження у цій справі є рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Отже, таке рішення вичерпало свою дію шляхом виконання.

Аналогічний правовий висновок щодо ненормативних актів органів місцевого самоврядування викладено у наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14.

З урахуванням наведеного суду необхідно було звернути увагу та дати належну правову оцінку запереченням відповідачів і третіх осіб на їх стороні про те, що спірна земельна ділянка, право постійного користування якою має намір відновити позивач, розподілена між фізичними та юридичними особами, які володіють та користуються нею на відповідних правових підставах, та чиї права та інтереси може бути порушено внаслідок скасування розпорядження.

При цьому суд має виходити з того, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1> (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Перший протокол ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2006_02_09/pravo1/Z970475.html?pravo=1> № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_30/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1>, ст. 10 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843041/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_117/ed_2012_10_16/pravo1/T063477.html?pravo=1> застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Неправильне застосування касаційним судом у справі, що розглядається, норм матеріального права та невідповідність судового рішення висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України, є підставами для його скасування.

Разом із тим загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32-34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Відповідно до вимог ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

Зважаючи на викладене, постановлені судові рішення підлягають скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК.

Керуючись ст.ст. 11123 , 11124 , 11125 ГПК, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяви ОСОБА_8 та приватного підприємства «Альбатрос-С» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року, постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 2 лютого 2016 року у справі № 924/1025/14 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 2 лютого 2016 року скасувати.

Справу № 924/1025/14 передати на розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК.

Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді:І.С. Берднік А.А. Ємець