П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_8, про визнання договору удаваним за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу.

Зазначав, що 15 січня 2010 року позичив ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 132 400 доларів США, що на день звернення до суду було еквівалентно 1 057 876 грн. Факт укладання договору позики підтверджується наданою боржником розпискою. ОСОБА_6 неодноразово звертався до ОСОБА_7 з вимогою про повернення боргу, однак останній від повернення коштів ухилявся. 24 вересня 2013 року ОСОБА_6 направив за місцем проживання ОСОБА_7 лист-претензію з вимогою повернути кошти, однак відповідач коштів так і не повернув.

У грудні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання договору удаваним. ОСОБА_7 зазначав, що коштів у ОСОБА_6 не позичав, не має перед ним жодних зобов'язань за договором позики, а наданою розпискою від 15 січня 2010 року було оформлено інші правовідносини, а саме інвестування в будівництво малоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 та пайової участі ОСОБА_6 в цьому будівництві. До моменту складання розписки у вересні 2010 року розмір інвестицій ОСОБА_6 у вказане будівництво складав саме 132 400 доларів США. На підставі викладеного ОСОБА_7 просив визнати договір позики удаваним.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 травня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено:

визнано удаваним договір позики від 15 січня 2010 року про отримання грошових коштів у борг, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6; визнано, що сторони вчинили договір про пайову участь у будівництві житла, який сторонами виконаний; вирішено питання про розподіл судових витрат.Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено, позов ОСОБА_6 задоволено: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1 057 876 грн; вирішено питання п <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2116/ed_2015_09_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>ро розподіл судових витрат. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2124/ed_2015_09_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено. Рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1046, 1047 та 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_8 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року, 10 та 18 грудня 2014 року та постанови Верховного Суду України від 2 липня 2014 року та 11 листопада 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підтвердження позовних вимог про стягнення боргу ОСОБА_6 надав письмову розписку боржника (а. с. 7), оригінал якої знаходиться у останнього, відповідно до тексту якої ОСОБА_7 15 січня 2010 року позичив у ОСОБА_6 132 400 дол. США, які зобов'язався повернути. В розписці не визначено строк повернення позики. На вимогу ОСОБА_6 позику ОСОБА_7 не повернув.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову про стягнення боргу за договором позики та відмову в зустрічному позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з відсутності правових підстав вважати, що між сторонами було укладено договір про пайову участь у будівництві житла, а наявна в матеріалах справи розписка свідчить про укладення між сторонами договору позики, оскільки підтверджує як сам факт отримання позичальником грошової суми, так і зобов'язання її повернення.

Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 та 18 грудня 2014 року суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, виходили з того, що підтвердженням укладеного договору позики може бути не будь-яка розписка, а лише та, що засвідчує факт отримання грошових коштів у борг і містить умови про їх повернення. Проте надані позивачами розписки про отримання коштів не містили зобов'язання про повернення отриманих коштів.

Отже, у справі яка переглядається, та у справах, судові рішення в яких надано заявником для порівняння, встановлені різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та передав справу на новий апеляційний розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки, зроблені Верховним Судом України у наданих для порівняння постановах від 2 липня 2014 року та 11 листопада 2015 року не суперечать висновкам суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається.

Оскільки наведені заявником ухвали суду касаційної інстанції та постанови Верховного Суду України не є прикладом неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та не вказують на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 3602 , 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. РоманюкЛ.І. Охрімчук В.М. Сімоненко