П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф.,суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чигринов» (далі - Товариство) до Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМКУ, АМКУ відповідно) про скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: скасувати рішення адміністративної колегії відділення АМКУ від 30 травня 2013 року № 109-рш (далі - Рішення) в частині визнання дій Товариства, які полягають у поширенні інформації, що вводить в оману, порушенням, передбаченим статтею 15-1 Закону України від 7 червня 1996 року № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_498324/ed_2008_12_18/pravo1/Z960236.html?pravo=1> (далі - Закон № 236/96-ВР); скасувати Рішення в частині накладення на Товариство штрафу у розмірі 25 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що Рішення винесено відділенням АМКУ безпідставно, за відсутності в діях Товариства порушень Закону № 236/96-ВР в частині поширення інформації, що вводить в оману.

Суди встановили, що відділення АМКУ направило Товариству вимогу від 11 червня 2013 року за № 02-26/2-2693 з проханням надати інформацію, необхідну для розгляду справи № 2/02-114-13.

Крім того, Товариство було попереджено про те, що неподання інформації, подання інформації в неповному обсязі в установлені головою відділення АМКУ строки, подання недостовірної інформації тягне відповідальність згідно зі статтями 50, 52- Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції» (далі Закон № 2210-ІІІ) <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_399/ed_2013_07_04/pravo1/T012210.html?pravo=1>, а також було повідомлено, що вимоги голови відділення АМКУ щодо надання інформації є обов'язковими для виконання у визначені ним строки.

На вимогу відповідача Товариство надіслало лист від 18 червня 2013 року № 44, в якому зазначило, що здійснює свою діяльність у межах чинного законодавства України та є сумлінним платником обов'язкових платежів. Розрахунки з власниками земельних часток (паїв) проводить в обсягах і терміни, що визначені укладеними договорами оренди відповідно до законодавства України. Звіт про фінансові результати Товариство надає за належністю у визначені законодавством України строки.

Відділення АМКУ 30 липня 2013 року винесло розпорядження № 203-рк, у якому вказано, що в діях Товариства щодо неподання інформації на вимогу голови відділення АМКУ містяться ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210-ІІІ.

Також суди встановили, що відповідач у зв'язку з розглядом справи № 2/12-178-13 направляв до позивача листи: про надсилання розпорядження про початок розгляду справи; копію подання про попередні висновки у цій справі щодо міркувань або заперечень на висновки; щодо взяття участі у засіданні адміністративної колегії відділення АМКУ; копію Рішення.

Засідання колегії у справі № 2/12-178-13 було завершено 5 вересня 2013 року, за його результатами відповідач прийняв Рішення.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 30 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2015 року, позов задовольнив.

Приймаючи таке рішення, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій стосовно відсутності в діях Товариства порушень Закону № 2210-ІІІ в частині поширення інформації, що вводить в оману. Відповідач не довів наявність причинного зв'язку між протиправними, на його думку, діями Товариства та станом економічної конкуренції на ринку відповідних товарів, що виключає можливість кваліфікації відповідних дій як порушення законодавства про недобросовісну конкуренцію.

Крім цього, касаційний суд зазначив, що посилання відповідача на положення статті 60 Закону № 2210-ІІІ, якими визначено, що рішення органів АМКУ можуть бути оскаржені до господарського суду, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на той факт, що під час вирішення питання про підсудність спору перевага надається спеціальному нормативно-правовому акту, яким є Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС). Окрім цього, вказане положення Закону № 2210-ІІІ прийнято до набрання чинності КАС. Крім того, виходячи з положень статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), господарським судам підсудні справи за заявами органів АМКУ з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, тоді як вказаним нормативно-правовим актом не встановлено підсудності господарським судам справ про оскарження рішень АМКУ.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду касаційної інстанції, відділення АМКУ звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС, а саме неоднакового застосування касаційним судом статей 2, 4 КАС та статті 12 ГПК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

На обґрунтування заяви відділення АМКУ додало копії рішень Вищого адміністративного суду України від 29 січня та 5 лютого 2015 року (№№ К/9991/82105/12, К/9991/64312/12 відповідно), у яких цей суд дійшов висновку, що правовідносини, пов'язані з захистом економічної конкуренції та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й ГПК, а тому такі правовідносини є господарськими.

Також на обґрунтування заяви було надав копію постанов Вищого господарського суду України від 30 вересня та 3 грудня 2014 року (№№ 916/2092/14, 910/1331/14 відповідно), у яких дії суб'єктів господарювання визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».

Частиною другою статті 4 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, в тому числі господарського.

Такий інший порядок передбачено, зокрема, частиною першою статті 60 Закону № 2210-III, відповідно до якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМКУ повністю або частково до господарського суду.

З огляду на зміст наведених норм справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМКУ підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК. Це стосується й розгляду справ за позовами органів АМКУ про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів зазначених законів України. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК встановлено, що справи за заявами органів АМКУ з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам. Винятком з цього правила відповідно до положень статті 19 КАС є вирішення справ щодо оскарження рішень АМКУ з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.

Оскільки оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2015 року прийнята з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, то, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, усі рішення у справі, яка розглядається, підлягають скасуванню, а провадження у цій справі - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2015 року скасувати. Провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чигринов» до Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про скасування рішення закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: В.П. БарбараВ.Л. МаринченкоІ.С. БерднікП.В. ПанталієнкоМ.І. ГрицівО.І. ПотильчакА.А. ЄмецьО.Б. ПрокопенкоТ.Є. ЖайворонокІ.Л. СамсінП.І. КолесникО.О. ТерлецькийО.А. КороткихІ.Б. ШицькийО.В. Кривенда