П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключик А.Ю.,

за участю представника державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ДПІ) - Петричук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_11 до ДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 22 грудня 2014 року

№ 11642-25 та податкові повідомлення-рішення ДПІ про нарахування податкових зобов'язань із земельного податку від 6 жовтня 2014 року № 20013-15 (за 2011-2013 роки) - у сумі 4456 грн 8 коп., 6 жовтня 2014 року № 20013-15 - у сумі 1485 грн 36 коп.,

20 жовтня 2014 року №№ 20042-15/1, 20042-15/2, 20042-15/3, 20042-15/4 у сумі 430 грн

31 коп. по кожному повідомленню-рішенню.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач на порушення вимог Податкового кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_04_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> (далі - ПК), Земельного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_02_12/pravo1/T012768.html?pravo=1> протиправно нарахував позивачу земельний податок із фізичних осіб на земельну ділянку, на якій, як вважає відповідач, розміщений належний на праві приватної власності ОСОБА_11 об'єкт нерухомого майна - вбудовані нежитлові приміщення площею 103,9 кв. м як частина багатоквартирного будинку № АДРЕСА_1. Позивач зазначив, що йому не відводилась у користування та не передавалась у власність земельна ділянка під вказаним об'єктом нерухомості, в тому числі під частиною будинку. Згідно з відомостями державного земельного кадастру за позивачем не числиться за спірною адресою земельна ділянка. Земельний податок на земельну ділянку, на якій розміщені інші об'єкти нерухомого майна (частини нерухомого майна) - буд. АДРЕСА_1), на переконання позивача, із врахуванням правової позиції відповідача, має сплачуватися також іншими платниками податку - власниками цих нежитлових приміщень з урахуванням вимог пункту 286.6 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6616/ed_2015_04_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 286 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6607/ed_2015_04_01/pravo1/T102755.html?pravo=1>.

Суди встановили, що ДПІ прийняла спірні податкові повідомлення-рішення від

6 жовтня 2014 року № 20013-15 та 20 жовтня 2014 року №№ 20042-15/1, 20042-15/2, 20042-15/3, 20042-15/4.

На підставі податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2014 року відповідач сформував і надіслав позивачу податкову вимогу форми «Ф» від 22 грудня 2014 року № 11642-25 на загальну суму 1721 грн 24 коп.

Також суди встановили, що ОСОБА_11 є власником вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 103,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Ці приміщення розміщені на першому поверсі багатоповерхового житлового будинку, що знаходяться за тією ж адресою. Будівля, в частині якої знаходяться належні позивачу нежитлові приміщення, перебуває на балансі та обслуговувані товариства з обмеженою відповідальністю «Новекс Комфорт».

Із довідки розрахунку земельного податку ОСОБА_11 вбачається, що загальна площа будинку АДРЕСА_1 становить 4343,7 кв. м, поверховість − (6 + підвал), прибудинкова територія − 639 кв. м, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки за 1 кв. м - 1429 грн 61 коп., загальна площа приміщень, які належать ОСОБА_11, − 103,9 кв. м.

Для визначення пропорційної частки прибудинкової території відповідач взяв всю площу прибудинкової території споруди АДРЕСА_1 − 639 кв. м, що відповідає даним землевпорядної документації (а.с. 49−51). Крім того, до зазначеної частки відповідач додав ще загальну площу першого поверху залягання на землі будинку − 620,53 кв. м.

Із даних двох цифрових значень «639 кв. м + 620,53 кв. м» відповідач не вивів частину пропорційної частки прибудинкової території ОСОБА_11 у загальній площі прибудинкової території (639 кв. м), із урахуванням тієї площі нежитлових приміщень (103,9 кв. м), якими він володіє в будинку АДРЕСА_1 (загальна площа - 4343,7 кв. м).

Також суди встановили, що останнім днем, з настанням якого відповідач мав право на нарахування позивачу земельного податку за 2011 рік в сумі 430 грн 31 коп., було 2 вересня 2014 року, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 20042-15/1 за цей період прийняте 20 жовтня 2014 року.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 3 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ від 20 жовтня 2014 року №№ 20042-15/1,

20042-15/2, 20042-15/3, 20042-15/4 і податкову вимогу форми «Ф» від 22 грудня 2014 року № 11642-25. В задоволенні решти вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 липня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження на вказані судові рішення.

31 серпня 2015 року ДПІ звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2014 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом пункту 286.6 статті 286 та пункту 287.8 статті 287 ПК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС однією із підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції фактично погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що сам факт відсутності даних в державному земельному кадастрі про користувача-позивача не звільняє ОСОБА_11 від обов'язку по внесенню плати за землю в силу вимог пункту 286.6 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6616/ed_2015_07_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 286 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6607/ed_2015_07_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> і пункту 287.8 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6633/ed_2015_07_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 287 ПК. Водночас при проведенні розрахунку земельного податку

ОСОБА_11 податковий орган неправильно визначив розмір земельного податку, оскільки в основу його розрахунку взяв усю площу прибудинкової території, а не частину, яка припадає на належне ОСОБА_11 нежитлове приміщення, пропорційну до прибудинкової території, що призвело до завищення сум податку, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 20 жовтня 2014 року №№ 20042-15/1, 20042-15/2, 20042-15/3, 20042-15/4.

Крім того, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня

2014 року № 20042-15/1 було прийняте поза межами строку, визначеного пунктом 102.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1782/ed_2015_07_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 102 ПК, а отже, є протиправним і підлягає скасуванню ще і з цих підстав.

У рішенні, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб», з огляду на те, що чинне податкове законодавство пов'язує виникнення у особи обов'язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, а іншого тлумачення норм матеріального права, ніж у рішенні, яке переглядається, не наведено, то в задоволенні заяви слід відмовити.

Ураховуючи наведене, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. ПанталієнкоСудді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький