П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Прокопенка О.Б., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області (далі - Інспекція) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_10 звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за його позовом до Інспекції про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Галицький районний суд міста Львова постановою від 17 березня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_10 до Інспекції про скасування постанови про адміністративне правопорушення від 20 лютого 2013 року, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відмовив.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_10 оскаржив його до суду апеляційної інстанції.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 квітня 2014 року відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Своє рішення суд мотивував тим, що відповідно до частини другої статті 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає.
10 червня 2015 року ОСОБА_10 звернувся із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстави, передбаченої частиною п'ятою статті 245 КАС, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 (далі - Рішення № 3-рп/2015) встановлено неконституційність положення частини другої статті 171-2 КАС.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2015 року заяву ОСОБА_10 залишив без задоволення. Таке рішення суд мотивував тим, що оскільки на час винесення ухвали суду апеляційної інстанції від 10 квітня 2014 року частина друга статті 171-2 КАС не була визнана неконституційною, підстав для скасування цього рішення за нововиявленими обставинами немає.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 жовтня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_10 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи (пункт 5 частини п'ятої статті 214 КАС).
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах, а саме частини другої статті 171-2 КАС.
Позивач просить скасувати ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2015 року та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування заяви додає копії рішень Вищого адміністративного суду України від 6 серпня та 10 грудня 2015 року (справи №№ К/800/26159/15, К/800/44815/15 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах, а саме: Рішення № 3-рп/2015, частини другої статті 171-2 та пункту 5 частини другої статті 245 КАС.
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.
У справі, що розглядається, Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 квітня 2014 року, постановленою до ухвалення Рішення № 3-рп/2015, відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки рішення суду першої інстанції у цій категорії справ є остаточним і оскарженню не підлягає відповідно до частини другої статті 171-2 КАС.
За таких обставин Вищий адміністративний суд України погодився із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для перегляду рішення суду апеляційної інстанції від 10 квітня 2014 року за нововиявленими обставинами.
У рішенні від 6 серпня 2015 року (справа № К/800/26159/15), наданому на порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено у відкритті апеляційного провадження за нововиявленими обставинами у справі про порушення митних правил.
Таке рішення обґрунтоване порушенням частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС, оскільки суд апеляційної інстанції не вжив передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та не запропонував особам, які беруть участь у справі, подати докази.
В іншому рішенні - від 10 грудня 2015 року (справа № К/800/44815/15), теж наданому на порівняння, касаційний суд дійшов висновку, що оскільки справа щодо позивача за своєю суттю є кримінальною, то на нього поширюються усі гарантії, передбачені статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дає підстави вважати, що в них ідеться про застосування одних і тих самих норм матеріального та процесуального закону, що регулюють питання оскарження рішення суду у справах з приводу рішень суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, яке ґрунтується на різних за змістом та характером фактичних обставинах справ. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального закону у подібних правовідносинах.
З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви ОСОБА_10 слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.Б. ПрокопенкоСудді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко І.Л. СамсінО.О. Терлецький