ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення процентів за користування грошовим вкладом, 3 % річних та інфляційних витрат за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в інтересах публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 29 серпня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 квітня 2008 року між нею і відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту), за умовами якого банк прийняв від неї 8 млн 313 тис. 270 грн на строк 12 місяців зі ставкою 18,6 % річних за користування вкладом, тобто з кінцевим терміном повернення коштів 22 квітня 2009 року. У квітні 2009 року вона повідомила банк про наміри забрати депозитний вклад і нараховані проценти за користування грошима з настанням строку їх повернення, однак у передбачений договором строк банк кошти не повернув. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2009 року постановлено стягнути з відповідача на її користь депозитний вклад та нараховані проценти за користування грошовим вкладом. Однак лише 14 вересня 2011 року банк повернув депозитний вклад та нараховані проценти за період з 23 квітня 2008 року до 10 листопада 2009 року. Оскільки з 11 листопада 2009 року до 13 вересня 2011 року банк фактично користувався депозитом позивачки, остання просила стягнути за вказаний період з банку на її користь проценти за користування депозитним вкладом, 3 % річних та інфляційні нарахування в сумі 5 млн 441 тис. 255 грн 39 коп.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 13 серпня 2014 року, позов задоволено, постановлено стягнути з

ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_6 проценти за користування грошовим вкладом, 3 % річних та інфляційні нарахування в сумі 5 млн 441 тис. 255 грн 39 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «КБ «Надра» на ухвалені в справі судові рішення.

У поданій до Верховного Суду України заяві уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в інтересах ПАТ «Комерційний банк «Надра» (далі - уповноважена особа Фонду) просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, справу направити на новий касаційний розгляд, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 598, 1058, 1060, 1066, 1067, 1070 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження своїх доводів уповноважена особа Фонду наводить постанову Верховного Суду України від 10 червня 2015 року (№ 6-36цс15).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом 4 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 22 квітня 2008 року між ОСОБА_6 та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту), за умовами якого банк прийняв від ОСОБА_6 грошовий вклад у розмірі 8 млн 313 тис. 270 грн зі ставкою 18,6 % річних за користування вкладом на строк 12 місяців, тобто з кінцевим терміном повернення коштів 22 квітня 2009 року. У квітні 2009 року ОСОБА_6 повідомила банк про наміри забрати депозитний вклад і нараховані проценти за користування грошима з настанням строку їх повернення, однак у передбачений договором строк банк кошти не повернув.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2009 року постановлено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_6 депозитний вклад та нараховані проценти за користування грошовим вкладом.

14 вересня 2011 року банк повернув ОСОБА_6 депозитний вклад та нараховані проценти за період з 23 квітня 2008 року до 10 листопада 2009 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що вклад позивачці в установлений договором строк повернуто не було, тому згідно з положеннями пункту 4.2 договору, статей 625, 1061 ЦК України на її користь підлягають стягненню проценти за користування депозитним вкладом зі ставкою 18,6 % річних, 3% річних та інфляційні витрати, нараховані з 11 листопада 2009 року до дня, що передує фактичному поверненню депозиту вкладникові.

Проте в наданій для порівняння постанові від 10 червня 2015 року Верховний Суд України керувався тим, що відповідно до частини другої статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 1070 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або

списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами договору банківського вкладу від 11 квітня 2008 року передбачено, що банк закриває вкладний рахунок після закінчення строку дії договору та (або) повернення коштів вкладнику. За підпунктом 3.4.4 цього договору сплата процентів і повернення вкладу здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок вкладника у цьому ж банку в день настання дати повернення вкладу. Пунктом 4.2 зазначеного договору встановлено, що проценти на вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, що передує його поверненню вкладникові або списанню з вкладного рахунку вкладника.

Договором не передбачено його автоматичної пролонгації (без додаткового погодження між сторонами) та зміни умов в односторонньому порядку.

Отже, аналіз правових норм та умов договору дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором.

Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії.

Проте суди, задовольняючи позов у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосували неправильно та дійшли помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором (18,6 % річних), не врахувавши, що договором не визначено розмір ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов'язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України та не врахував, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили усіх фактів, необхідних для правильного застосування судом норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в інтересах публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 серпня 2014 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

А.Г. Ярема