П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПрокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Самсіна І.Л., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Баклан Н.Ю.,

фермерського господарства (далі - ФГ) «Рибацький стан» - Косенка В.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Коростишівського району Житомирської області в інтересах держави до Коростишівської районної державної адміністрації (далі - РДА), третя особа - ФГ «Рибацький стан», про визнання протиправними та скасування розпоряджень,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року прокурор Коростишівського району Житомирської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до РДА, у якому просив визнати протиправними та скасувати розпорядження голови РДА від 31 січня 2012 року № 70 «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її в оренду» та від 22 травня 2013 року № 213 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації № 70 від 31 січня 2012 року «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її в оренду» (далі - Спірне розпорядження).

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 25 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 6 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про задоволення позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 березня 2016 року касаційну скаргу ФГ «Рибацький стан» задовольнив частково: рішення судів попередніх інстанцій скасував та закрив провадження у справі, оскільки вирішення спору у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Генеральна прокуратура України з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій порушує питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2016 року.

Суть заяви Генеральної прокуратури України зводиться до того, що спірні правовідносини є публічно-правовими, оскільки вони виникли в результаті реалізації РДА владних управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, не пов'язаних із формуванням нею волі щодо розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї іншим суб'єктам.

На обґрунтування наведених у заяві доводів надала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2016 року (справа № К/800/19805/14), 24 лютого 2016 року (справа № К/800/45595/15), 17 березня 2016 року (справа № К/800/35529/13), 31 березня 2016 року (справа № К/800/15221/15), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, а саме: статей 2, 17, пункту 1 частини першої статті 157 КАС.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників заявника та третьої особи, колегія суддів вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Закривши провадження у справі, суд касаційної інстанції виходив із того, що спір у цій справі не є публічно-правовим, а тому, відповідно, не належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Згідно з частиною першою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 122 ЗК передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК).

За правилами частини першої статті 123 ЗК надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки. При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина третя статті 123 ЗК).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186№ цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (частина десята статті 123 ЗК).

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (частина тринадцята статті 123 ЗК).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина чотирнадцята статті 123 ЗК).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).

Отже, висновок у справі, що розглядається, про те, що відповідач при винесенні Спірного розпорядження про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її в оренду не здійснював владні управлінські функції, ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 19 січня 2016 року (справа № 21-3690а15).

За таких обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2016 року відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 243 КАС підлягає скасуванню, а справа - передачі на розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2016 року скасувати, справу передати на розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко

Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда М.І. Гриців І.Л. Самсін