ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Барбари В.П.Колесника П.І.,Шицького І.Б., Берднік І.С.,Лященко Н.П.,Яреми А.Г., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Теофіпольського району Хмельницької області, поданого в інтересах держави до ОСОБА_14, третя особа - відділ Державного агентства земельних ресурсів України в Теофіпольському районі Хмельницької області, про визнання недійсним та скасування розпорядження Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області, визнання недійсним договору оренди землі, за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л и :

У квітні 2015 року заступник прокурора Теофіпольського району Хмельницької області в інтересах держави звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати недійсним та скасувати розпорядження Теофіпольської райдержадміністрації (далі - Теофіпольська РДА) від 20 жовтня 2010 року № 264/2010-р. та визнати недійсним договір оренди землі від 21 жовтня 2010 року, укладеного між Теофіпольською РДА та ОСОБА_14

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 20 жовтня 2010 року головою Теофіпольської РДА видано розпорядження, яким передано в оренду ОСОБА_14 земельну ділянку площею 45,5 га строком на 49 років, для ведення фермерського господарства. 21 жовтня 2010 року між орендодавцем Теофіпольською РДА та орендарем ОСОБА_14 був укладений договір оренди земельної ділянки на 49 років. Вважає, що порушуються інтереси держави, оскільки через непроведення нормативної грошової оцінки землі, яка передавалася в оренду за спірним розпорядженням та договором, істотно занижується орендна плата за використання землі, що призводить до ненадходження коштів до бюджету.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 25 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року заступнику прокурора Хмельницької області відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині визнання недійсним спірного договору оренди, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 13 Закону України «Про оцінку земель», статей 203, 215 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України - ОСОБА_15 на підтримання заяви, перевіривши доводи заяви, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК У країни Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 20 жовтня 2010 року Теофіпольською РДА видано розпорядження № 264/2010-р про припинення права постійного користування земельною ділянкою, виділеною ОСОБА_14 площею 45,5 га за межами населених пунктів на землях запасу Ординецької сільської ради, визнання державного акту на право постійного користування, виданого на його ім'я НОМЕР_1, недійсним, вивільнену землю передати в оренду ОСОБА_14 строком на 49 років для ведення фермерського господарства.

21 жовтня 2010 року між райдержадміністрацією та ОСОБА_14 був укладений договір оренди землі, відповідно до якого Теофіпольська РДА передала ОСОБА_14 вищезазначену земельну ділянку в оренду на 49 років для ведення фермерського господарства.

22 жовтня 2010 року договір зареєстрований у Теофіпольському районному відділі Регіональної філії Державного Підприємства Центру ДЗК за № 041076200011.

Умовами даного договору оренди землі сторонами було погоджено, зокрема, пунктом 5 договору, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 584 438, 40 грн. з урахуванням коефіцієнту індексації 3,2; згідно пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 0,1 % від грошової оцінки в сумі 584, 44 грн. в рік на розрахунковий рахунок Ординецької сільської ради.

Згідно відповіді на лист прокурора від 6 квітня 2015 року до Відділу Держземагентства у Теофіпольському районі вбачається, що при укладенні договору оренди земельної ділянки між Теофіпольською РДА та ОСОБА_14 нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилася, а дана оцінка вираховувалась наступним чином : за основу бралася грошова оцінка 1 га відповідної земельної ділянки сільськогосподарського призначення (земель запасу та резервного фонду), затверджена Розпорядженням голови районної ради 19 червня 1995 року № 151 р., множилася на коефіцієнт індексації на момент укладення договору оренди землі та множилася на загальну площу.

Відповідно до довідки виданої Теофіпольським відділенням Красилівської ОДПІ ГУ ДФС України в Хмельницькій області від 21 серпня 2015 року № 2386 та № 2752/22-17-15-03, ОСОБА_14 у 2015 році за користування спірною земельною ділянкою сплачено 19 623, 50 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, із висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ОСОБА_14 за користування спірною земельною ділянкою сплачено у 2015 році 19 623, 50 грн., тобто в розмірі, передбаченому чинною на даний час статтею 288.5.2. ПК України, що виключає недоотримання бюджетом коштів за користування землею, на що звертав увагу прокурор у своїй позовній заяві; в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а прокурором не доведено як саме порушуються права держави через обрахування сторонами договору нормативної грошової оцінки землі іншим методом, а тому суд дійшов висновку, що вимоги заявленого позову слугують лише формальним приводом для припинення договірних відносин.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 28 січня 2016 року, суд касаційної інстанції, погоджуючись з висновком Одеського апеляційного господарського суду, який задовольнив позовні вимоги прокурора Красноокнянського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, виходив із того, що відповідачем не було дотримано встановленого законом порядку визначення орендної плати за спірну земельну ділянку відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки; орендна плата за оспорюваним договором розрахована в порушення порядку її визначення без проведення обов'язкової нормативної грошової оцінки.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 2 грудня 2014 року, суд касаційної інстанції, задовольняючи позов прокурора Татарбунарського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, виходив із того, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством; дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 ЦК України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин; порушення цього порядку суперечить частині першій статті 13 Закону України «Про оцінку земель», частині першій пункту 289.1 статті 289 ПК України.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року, суд, залишаючи в силі постанову Одеського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2014 року, якою було задоволено позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ГУ Держземагентства про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку, виходив із того, що суд касаційної інстанції помилково ототожнив поняття «земельний податок» та «орендна плата за землю», внаслідок чого дійшов безпідставного висновку, що положення частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» щодо обов'язковості проведення нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати суперечать положенням ПК України, яким передбачено можливість і порядок обчислення орендної плати за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року, суд, направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, виходив із того, що суд касаційної інстанції у цій справі ототожнив поняття «земельний податок» та «орендна плата за землю», внаслідок чого дійшов безпідставного висновку, що положення частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» щодо обов'язковості проведення нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати суперечать положенням ПК України, яким передбачено можливість і порядок обчислення орендної плати за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, оскільки відповідно до пункту 14.1.72 статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток, а також постійних землекористувачів. Водночас згідно пункту 14.1.136 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року, суд, залишаючи постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 січня 2015 року в силі, якою було задоволено позов прокурора Татарбунарського району Одеської області в інтересах держави в особі Держземагентства в Одеській області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку, виходив із того, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а договір у цій частині суперечить приписам чинного законодавства, оскільки позов подано на захист прав, порушених не наказом позивача, а укладеним договором.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року, суд виходив із того, що судом касаційної інстанції ухвалено різні за змістом судові рішення, однак судове рішення у справі, яка переглядається, у частині визнання розпорядження незаконним у зв'язку з відсутністю висновку державної землевпорядної експертизи є законним, а в частині визнання недійсним договору у зв'язку з визначенням розміру орендної плати без проведення грошової оцінки не свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року, суд, залишаючи постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2014 року в силі, якою було задоволено позов про визнання договору оренди недійсним та про повернення земельної ділянки, виходив із того, що спірний договір укладено з порушенням приписів статті 13 Закону України «Про оцінку земель», статей 15, 21 Закону України «Про оренду землі», а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Оскільки орендну плату встановлено без проведення нормативної грошової оцінки, то договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним у зв'язку із недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 13 Закону України «Про оцінку земель», статей 203, 215 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Орендна плата відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про оплату за землю», та перевищувати 10% їх нормативної грошової оцінки.

Частиною першою пункту 289.1 статті 289 ПК України і частиною першою статті 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Судом встановлено, що при укладенні договору оренди земельної ділянки між Теофіпольською РДА та ОСОБА_14 нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, була проведена з порушенням встановлених вимог та порядку, тому у справі, що розглядається, договір оренди в цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, 28 жовтня 2014 року ОСОБА_14 було вручено лист Відділу Держземагентства у Теофіпольському районі стосовно приведення умов договорів оренди у відповідність до вимог чинного законодавства шляхом підпису про отримання даного листа, однак інформація щодо звернення орендарів про внесення відповідних змін до договору оренди в частині збільшення орендної ставки та про розроблення нормативної грошової оцінки земельних ділянок - відсутня (а.с. 13, т.1).

Враховуючи те, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, суди попередніх інстанцій помилково вважали факт непроведення нормативної грошової оцінки, у порядку встановленим законодавством, суто формальною підставою для визнання спірного договору недійсним, а тому рішення судів у справі підлягають скасування в частині відмови у позові про визнання договору оренди недійсним, з ухваленням Верховним Судом України нового рішення про задоволення позову в зазначеній частині.

Керуючись пунктами 1, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 25 серпня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року в частині вирішення вимог про визнання недійсним укладеного між Теофіпольською районною державною адміністрацією Хмельницької області та ОСОБА_14 договору оренди землі від 21 жовтня 2010 року № 569, скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов в частині визнання недійсним укладеного між Теофіпольською районною державною адміністрацією Хмельницької області та ОСОБА_14 договору оренди землі від 21 жовтня 2010 року № 569 задовольнити.

Договір оренди землі від 21 жовтня 2010 року № 569, укладений між Теофіпольською районною державною адміністрацією Хмельницької області та ОСОБА_14, визнати недійсним.

Стягнути з ОСОБА_14 на користь прокуратури Хмельницької області 535 грн. 92 коп. понесених нею судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_14 на користь Генеральної прокуратури України 633 грн. 36 коп. понесених нею судових витрат.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді В.П. Барбара І.С. Берднік Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк О.І. Потильчак А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема