П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Барбари В.П.,

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Сахно Н.В.,

товариства з обмеженою відповідальністю «Брокбуд» - Іщенко Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Брокбуд» (далі - ТОВ «Брокбуд») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 910/3723/14 за позовом заступника Генерального прокурора України до Київської міської ради, обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу «Текстильник» (далі - кооператив «Текстильник»), товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднання забудовників» (далі - ТОВ «Об'єднання забудовників»), товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитбуд» (далі - ТОВ «Кредитбуд»), ТОВ «Брокбуд», товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівне містечко» (далі - ТОВ «Чарівне містечко»), треті особи: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України у м. Києві, реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на землю, визнання відсутності права,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду з позовом до Київської міської ради, кооперативу «Текстильник», ТОВ «Об'єднання забудовників», ТОВ «Кредитбуд», ТОВ «Брокбуд», ТОВ «Чарівне містечко» про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на землю, визнання відсутності права.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07 березня 2014 року до участі у справі залучено третіх осіб: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України у м. Києві, реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20 січня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду України від 07 липня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано недійсними видані кооперативу «Текстильник» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №№ 006295 та 006296, зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №№ 07-8-00202, 07-8-00203; визнано недійсним виданий ТОВ «Кредитбуд» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011942, зареєстрований 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00380; визнано недійсним виданий ТОВ «Брокбуд» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011943, зареєстрований 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00381; визнано відсутність у кооперативу «Текстильник», ТОВ «Об'єднання забудовників», ТОВ «Кредитбуд», ТОВ «Брокбуд» права власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, площею 14,3118 га, кадастровий номер: 8000000000:79:491:0081, вартістю згідно з нормативною грошовою оцінкою 19 435 495,96 грн; вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, площею 72,3185 га, кадастровий номер: 8000000000:79:098:0005, вартістю згідно з нормативною грошовою оцінкою 162 044 062,95 грн. В іншій частині позовних вимог прокурора провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 вересня 2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 липня 2015 року залишено без змін.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, а відповідно - і рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України погодився з його висновками щодо часткового задоволення позову та зазначив, що прокурором дотримано строки позовної давності при зверненні до суду із зазначеним позовом, а отже, правові підстави для застосування наслідків, встановлених частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відсутні. Такий висновок мотивовано посиланням на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури» від 18 вересня 2012 року, яким до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) внесено зміни, прокурорам надано право виступати самостійними позивачами у справах, а відтак, з дня набрання цим Законом чинності - 01 грудня 2012 року, для звернення прокурора з відповідним позовом до суду може почати обчислюватися окремий строк позовної давності.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 вересня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 11116 ГПК, ТОВ «Брокбуд» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції і прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на невідповідність постанови суду касаційної інстанції висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 3-374гс15, від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 23 грудня 2014 року у справі № 3-194гс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 3-539гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, в яких зазначено, що положення закону про позовну давність поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Решта учасників процесу не використали наданого їм законом права на участь представника в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури України, ТОВ «Брокбуд», перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «Відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У ЦК позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Відповідно до статті 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено статтями 263, 264 ЦК.

Разом із тим частинами 2, 4 статті 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури» від 18 вересня 2012 року, на який посилається суд касаційної інстанції, не встановлює і не змінює строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Оскільки у порушення вимог статті 32 ГПК, частини 1 статті 261 ЦК і всупереч наведеній правовій позиції Верховного Суду України у справі, яка розглядається, суди не встановили початку перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, а отже Верховний Суд України позбавлений можливості зробити висновок про правильність застосування судами матеріальних норм про позовну давність, що у свою чергу перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Разом із тим за загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32-34, 43, 82, 84 ГПК, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Отже, відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, відтак постанову Вищого господарського суду України від 30 вересня 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 липня 2015 року, рішення Господарського суду м. Києва від 20 січня 2015 року слід скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини 2 статті 11125 ГПК.

Керуючись статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Брокбуд» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 30 вересня 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 липня 2015 року, рішення Господарського суду м. Києва від 20 січня 2015 року у справі № 910/3723/14 скасувати.

Справу № 910/3723/14 передати на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК.

Головуючий В.П. Барбара

Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький