П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокуратури Обухівського району Київської області в інтересах держави до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів за заявою Генеральної прокуратури України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 7 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року прокурор Обухівського району Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів.

Позивач зазначав, що на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 29 листопада 2001 року були видані державні акти на право власності на земельні ділянки, які були відведені у власність громадянам з порушенням пункту 34 статті 26, статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема, виконавчий комітет Козинської селищної ради в силу вимог закону не мав повноважень розпоряджатися землями територіальної громади.

Прокурор також зазначив, що спірні земельні ділянки були незаконно вилучені з власності територіальної громади смт Козин, тому рішення ради від 19 травня 2011 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок та від 5 вересня 2011 року про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок прийняті з порушенням норм статей 19, 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив визнати незаконними та скасувати: рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 29 листопада 2001 року в частині передачі безкоштовно у приватну власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16; рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 19 травня 2011 року в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок із ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд, зокрема щодо земельної ділянки площею 1,1199 га; рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 5 вересня 2011 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок із ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд, зокрема щодо земельної ділянки площею 1,1198 га; визнати недійсними видані ОСОБА_6 державні акти на право власності на земельні ділянки площею 1,1199 га (з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства) та 0,30 га (з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд) та скасувати їх державну реєстрацію; витребувати на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 1,4198 га в товаристві індивідуальних забудовників «Сосновий бір - 5» (далі - ТІЗ «Сосновий бір - 5») у смт Козин Обухівського району Київської області та визнати за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області право власності на вказану земельну ділянку.

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 12 січня 2015 року позовні вимоги прокуратури задовольнив: визнав незаконними та скасував: рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 29 листопада 2001 року в частині передачі безкоштовно у приватну власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16; рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 19 травня 2011 року в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок із ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд, у тому числі щодо земельної ділянки площею 1,1199 га; рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 5 вересня 2011 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок із ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд, у тому числі щодо земельної ділянки площею 1,1198 га; визнав недійсними видані ОСОБА_6 державні акти на право власності на земельні ділянки площею 1,1199 га (з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства) та 0,30 га (з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд) та скасував їх державну реєстрацію; витребував на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 1,4198 га у ТІЗ «Сосновий бір - 5» смт Козин Обухівського району Київської області; визнав за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області право власності на вказану земельну ділянку.

Апеляційний суд Київської області рішенням від 7 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року, рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 січня 2015 року скасував та в задоволенні позовних вимог прокуратури відмовив.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 7 квітня 2015 року Генеральна прокуратура України просить скасувати ці судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 6 9 17 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року (далі - ЗК УРСР), статей 20, 21 ЗК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви Генеральна прокуратура України надала копії: ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, постанов Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року, 22 січня, 24 квітня 2013 року, 18 вересня 2013 року, 14 травня 2014 року та ухвалу Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Генеральної прокуратури України доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 квітня 1998 року Козинська селищна рада вирішила делегувати своєму виконавчому комітету повноваження з виділення земельних ділянок та приватизації.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 було передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку в ТІЗ «Сосновий бір - 5» у смт Козин Обухівського району Київської області.

10 грудня 2001 року отримали державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків та ведення особистих підсобних господарств на вул. Солов'яненка у ТІЗ «Сосновий бір - 5» у смт Козин Обухівського району Київської області такі громадяни: ОСОБА_11 - на земельну ділянку площею 0,7476 га; ОСОБА_12 - на земельну ділянку площею 0,7497 га; ОСОБА_13 - на земельну ділянку площею 0,7495 га; ОСОБА_14 - на земельну ділянку площею 0,7487 га; ОСОБА_7 - на земельну ділянку площею 0,6777 га; ОСОБА_8 - на земельну ділянку площею 0,7465 га; ОСОБА_9 - на земельну ділянку площею 0,67 га; ОСОБА_10 - на земельну ділянку площею 0,7000 га; ОСОБА_15 - на земельну ділянку площею 0,7464 га; ОСОБА_16 - на земельну ділянку площею 0,7173 га.

У подальшому на підставі договорів купівлі-продажу від 27 грудня 2003 року ОСОБА_17 придбав у ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 належні їм земельні ділянки, що підтверджується державним актом на право власності від 10 березня 2004 року.

21 листопада 2003 року ОСОБА_16 і ОСОБА_15 подарували ОСОБА_17 належні їм земельні ділянки на підставі договорів дарування, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 10 березня 2004 року.

На підставі договорів купівлі-продажу від 17 грудня 2003 року ОСОБА_6 придбав частину земельних ділянок, зокрема у ОСОБА_11 - площею 0,5290 га, у ОСОБА_12 - площею 0,4724 га, у ОСОБА_13 - площею 0,7495 га та в ОСОБА_14 - площею 0,1351 га.

Крім того, на підставі договорів купівлі-продажу від 23 березня 2004 року ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_17 земельні ділянки загальною площею 0,01 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

У подальшому всі придбані ОСОБА_6 земельні ділянки було об'єднано в дві - площею 1,1199 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та площею 0,30 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Козинська селищна рада Обухівського району Київської області рішенням від 19 травня 2011 року надала дозвіл ОСОБА_6 на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок площею 1,1199 га та 0,5919 га (по фактичному користуванню) із ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням від 5 вересня 2011 року Козинська селищна рада Обухівського району Київської області затвердила проект землеустрою щодо зміни цільового призначення спірних земельних ділянок.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що виконавчий комітет Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, приймаючи спірне рішення, діяв у межах повноважень відповідно до чинного на час прийняття цього рішення (29 листопада 2001 року) земельного законодавства, зокрема статті 3 ЗК УРСР; відповідні повноваження були делеговані виконавчому комітету селищною радою на підставі рішення від 28 квітня 1998 року, що підтверджується протоколом засідання першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради, тому відсутні підстави для визнання недійсними державних актів, виданих на підставі спірного рішення, та витребування земельних ділянок на користь держави.

Суд касаційної інстанції, крім того, зазначив, що, звернувшись до суду з позовом та вказавши Козинську селищну раду Обухівського району Київської області відповідачем у справі, прокурор вважав, що обрав належний спосіб захисту інтересів територіальної громади смт Козин. Проте в цій справі належним позивачем має бути саме Козинська селищна рада Обухівського району Київської області або прокуратура в інтересах останньої, оскільки саме до її повноважень належить розпорядження спірними землями. Таким чином, позов фактично заявлено до селищної ради в її ж інтересах.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд розглядав справу за позовом прокурора в інтересах держави в особі Служби безпеки України до Мархалівської сільської ради Васильківського району Київської області про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Мархалівської сільської ради Васильківського району Київської області: від 27 грудня 2000 року, яким вилучено спірну земельну ділянку із землекористування Мархалівського підсобного господарства Служби безпеки України до земель запасу Мархалівської сільської ради Васильківського району Київської області; від 26 липня 2001 року про затвердження проекту відведення земельних ділянок та надання їх у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства фізичним особам за рахунок земель запасу сільської ради; від 25 листопада 2001 року про передачу безкоштовно у приватну власність фізичним особам земельних ділянок для ведення підсобного господарства; а також визнання недійсними державних актів на земельні ділянки, виданих на підставі зазначених рішень; визнання недійсними рішень Мархалівської сільської ради Васильківського району Київської області: від 25 березня 2004 року, яким передано безоплатно у приватну власність фізичній особі земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства без припинення права постійного користування чи вилучення земельної ділянки у Служби безпеки України; від 27 травня 2008 року, яким надано дозволи фізичній особі на розробку проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок із ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; від 18 лютого 2010 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється із ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та передано у власність фізичної особи земельні ділянки - ріллю для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд за рахунок власних приватизованих земельних ділянок.

У цій ухвалі касаційний суд застосував до спірних правовідносин норми частини першої статті 31 ЗК УРСР (чинного на час прийняття виконавчим комітетом сільської ради спірних рішень про вилучення, надання в постійне користування та передачу у власність земельних ділянок), якими вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам провадилось за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів. При цьому суд дійшов висновку про те, що спірні рішення сільської ради, на підставі яких видано оспорювані державні акти, було прийнято з порушенням установленого ЗК України порядку вилучення земель і припинення права постійного користування земельними ділянками, що передані Службі безпеки України в постійне користування, а також порядку зміни їх цільового призначення, тому вони підлягають визнанню недійсними (а також видані на їх підставі державні акти). Крім того, касаційний суд указав на правильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин статті 155 ЗК України та неправильне застосування судами норм статей 387, 388 ЦК України.

Таким чином, наведене судове рішення не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 6 9 17 ЗК УРСР, статей 20, 21 ЗК України у подібних правовідносинах, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, за результатами розгляду якої постановлено надану для порівняння ухвалу, наявні різні фактичні обставини.

Отже, порівняння цього судового рішення з оскаржуваними судовими рішеннями не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Водночас, постанова Верховного Суду України від 22 січня 2013 року, надана заявником для порівняння, прийнята за результатом перегляду справи за позовом фізичної особи до Головного управління Пенсійного фонду України, управління Служби безпеки України про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок пенсії з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм законів України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Постановою від 18 вересня 2013 року, наданою заявником на обґрунтування своїх вимог, Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви про перегляд судового рішення з передбаченої пунктом 1 статті 355 ЦПК України підстави, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, зокрема надані для порівняння судові рішення не свідчили про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року, на яку посилається на обґрунтування своїх вимог заявник, містить висновки про те, що в разі подання віндикаційного позову, зокрема про витребування майна від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, чинне законодавство не пов'язує можливість витребувати майно в добросовісного набувача з наявністю у відчужувача за останнім договором права відчужувати це майно.

У постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2013 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що видача державного акта на право власності на земельну ділянку без відповідного рішення органу влади про передачу земельної ділянки, тобто без визначеної законом (частиною першою статті 116 ЗК України) підстави, є неправомірною.

У постанові Верховного Суду України від 14 травня 2014 року, на яку також посилається на підтвердження своїх вимог заявник, зазначено про неправильне застосування судом до спірних правовідносин статей 20, 50 Закону України «Про землеустрій» та норм Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, з урахуванням тієї обставини, що передача у власність спірної земельної ділянки із земель комунальної власності відбулася без розроблення проекту землеустрою; крім того, суд не встановив, чи була селищна рада наділена повноваженнями на вилучення, зміну цільового призначення спірної земельної ділянки та надання її у власність громадян для сільськогосподарських потреб, зважаючи на її місцерозташування, та неправильно застосував норми статей 2 9 12 27 31 32 64 73 80 81 97 ЗК УРСР з огляду на те, що було змінено цільове призначення земельної ділянки з категорії земель оздоровчого призначення на категорію земель запасу.

Отже, порівняння цих постанов із судовим рішенням суду касаційної інстанції, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року, суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Ухвала Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року, на яку посилається заявник, не може бути прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки її постановлено за результатами розгляду справи у порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами.

З огляду на зазначене, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви Генеральної прокуратури України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 7 квітня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко