П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі

головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши на засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», банк) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 10 лютого 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Фінанси та кредит», і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 25 тис. доларів США зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами та строком повернення кредиту - 10 лютого 2013 року.

Того ж дня для забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та відповідачами було укладено іпотечний договір, за умовами якого останні передали банку в іпотеку двокімнатну квартиру 3 у буд. 65 на

вул. 16 Липня у м. Рівному.

Рішенням Рівненського міського суду від 2 листопада 2010 року у справі за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості було ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь банку заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 113 тис. 12 грн 40 коп. Однак це судове рішення виконано не було, заборгованість стягнута не була.

9 липня 2012 року відповідачам направлено вимогу про добровільне виселення з квартири, зняття з реєстраційного обліку та передачу банку відповідних правовстановлюючих документів на квартиру.

У зв'язку з подальшим невиконанням позичальником умов кредитного договору загальна сума заборгованості останнього перед банком станом на

9 липня 2012 року складала 405 тис. 320 грн.

Уважаючи, що за умовами іпотечного договору іпотекодавці є майновими поручителями ОСОБА_6 і повинні відповідати своїм майном за невиконання зобов'язань за кредитним договором, позивач просив: звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити відповідачів із зазначеної квартири.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від

8 жовтня 2012 року позов задоволено в повному обсязі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2014 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

3 грудня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У заяві ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про перегляд судового рішення порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали й прийняття нового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від

12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 192-VIII), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 58 Конституції України, статей 589, 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 11 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (далі - Закон України № 898-ІV), положень Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон

№ 1304-VII).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

від 1 жовтня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (№ 6-29183св14);

від 15 жовтня 2014 року у справі справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до фізичної особи про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (№ 6-25700св14);

від 10 грудня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до фізичної особи, третя особа - орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки (№ 6-28900св14);

від 4 лютого 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до фізичної особи, третя особа - орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки (№ 6-45259св14);

від 26 січня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку; за зустрічними позовами фізичних осіб до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору і припиненим договору іпотеки (№ 6-43235зп14).

Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах

№ 6-29183св14, № 6-25700св14, № 6-28900св14, № 6-45259св14 суд касаційної інстанції в першому випадку (у справі № 6-29183св14) скасував рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову та направив справу на новий розгляд, а в інших випадках залишив без змін судові рішення інших інстанцій про задоволення позову. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що сам по собі Закон № 1304-VII не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд не міг його застосувати, оскільки його не існувало, натомість суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке діяло на час його ухвалення.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що на момент перегляду справи в апеляційному порядку 7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужений.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування зазначених норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях у справах № 6-29183св14, № 6-25700св14,

№ 6-28900св14, № 6-45259св14.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 192-VIII заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 33 та частинами першою, другою статті 39 Закону № 898-ІV передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Саме із зазначених норм Закону № 898-ІV та положень іпотечного договору, відповідно до яких іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання терміну виконання позичальником забезпечених іпотекою зобов'язань вони не будуть виконані, виходив суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Проте мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

У частині першій статті 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачено статтею 309 ЦПК України, проте апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, не зазначив, на яку саме з цих підстав він посилається.

Норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VІІ.

Крім того, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року у справі № 6-43235зп14 постановлена не в касаційному порядку (глава 2 розділу V ЦПК України), а в порядку перегляду судових рішень (глава 3 розділу V ЦПК України), а тому вона не може бути прикладом наявності передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу підстави подання заяви про перегляд судових рішень.

Ураховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом

№ 192-VIII), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

3 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко