П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Коротких О.А., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М, Самсіна І.Л., Сеніна Ю.Л., Терлецького О.О., Яреми А.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_13 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука (далі - Виконавчий комітет) про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_13 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 жовтня 2013 року по 16 квітня 2014 року та надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця від дати набрання судовим рішенням законної сили.

На обґрунтування позову послався на те, що Виконавчий комітет у 2011 році виплатив позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - допомога) не в розмірі середньомісячної заробітної плати, як визначено в колективному договорі, а в меншому розмірі.

Суди встановили, що 31 жовтня 2013 року ОСОБА_13 звільнився з Виконавчого комітету.

При звільненні спору між роботодавцем та працівником щодо сум, які підлягають виплаті, не було. Посилаючись на рішення суду щодо іншого працівника, яким встановлено, що допомога має обчислюватись у розмірі середньомісячної заробітної плати, ОСОБА_13 звернувся до суду за захистом порушеного права.

У 2011 році позивач отримав допомогу в розмірі посадового окладу. Зазначена допомога виплачена відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - постанова № 268), якою право на таку виплату (чи невиплату) у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника, надано керівнику установи, організації.

Автозаводський районний суд міста Кременчука постановою від 14 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 грудня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_13, посилаючись на неоднакове застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), просить рішення Вищого адміністративного суду України від 30 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 24 липня, 15 листопада 2012 року (№№ К/9991/30151/11, К-9726/09 відповідно) та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 4 лютого 2015 року.

Разом з цим рішення Вищого адміністративного суду України від 17 липня 2012 року, 4 червня, 5 грудня 2013 року, 30 жовтня 2014 року (№№ К-33242/09, К/9991/68889/12, К/9991/92850/11, К/800/22526/14 відповідно) та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11 та 25 лютого 2015 року, що також додані до заяви, не можуть братися до уваги, оскільки в цих справах суди касаційної інстанції не ухвалили остаточних рішень, а направили справи на новий розгляд до судів першої інстанції.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, суди, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що статті 116, 117 КЗпП визначають відповідальність роботодавця при затримці розрахунку при звільненні. Стаття 117 КЗпП пов'язує вину власника чи уповноваженого ним органу безпосередньо з належними звільненому працівникові сумами. Оскільки Виконавчий комітет виплачував допомогу, керуючись постановою № 268, і ні позивач, ні відповідач на момент звільнення не підозрювали, що така виплата має здійснюватись яким-небудь іншим чином, то за відсутності вини роботодавця відсутні і передумови для настання відповідальності, передбаченої статтями 116, 117 КЗпП.

Натомість у рішенні від 15 листопада 2012 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з огляду на те, що на день звільнення позивача з роботи з вини відповідача не було проведено остаточного розрахунку всіх сум, що належали до виплати.

Відповідно до статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У рішенні від 24 липня 2012 року Вищий адміністративний суд України вказав, що, аналізуючи зміст норми статті 117 КЗпП, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставами для такої відповідальності є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.

У рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 4 лютого 2015 року зазначено, що невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, за весь період невиплати цієї заробітної плати, включаючи період з дня ухвалення рішення про її стягнення по день погашення боргу відповідно до мінімальної заробітної плати у 2013 році та з урахуванням її підвищення.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, рішення у яких додано до заяви, то у задоволенні заяви ОСОБА_13 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_13 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. Гриців В.І. Гуменюк О.А. Коротких Н.П. Лященко В.Л. МаринченкоО.Б. Прокопенко Я.М. РоманюкІ.Л. Самсін Ю.Л. СенінО.О. Терлецький А.Г. Ярема