П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., ‒

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_8 до управління Пенсійного фонду України у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (далі ‒ управління ПФУ; ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови позивачу у поновленні виплати раніше призначеної пенсії та зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу починаючи з 20 серпня 2014 року.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що ОСОБА_8 проживав в Україні та отримував пенсію за віком до вересня 1998 року, а після виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю виплату пенсії йому було припинено.

20 серпня 2014 року ОСОБА_9 на підставі довіреності звернувся до управління ПФУ із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_8 Проте відповідач своїм листом відмовив у поновленні виплати пенсії, посилаючись на те, що у позивача відсутній документ про реєстрацію, мешкає він за межами України, а угоди між Україно та Ізраїлем про співробітництво в галузі соціального забезпечення не укладено. Вважаючи відмову неправомірною, позивач просив зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії.

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області постановою від 16 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року, позов задовольнив: визнав протиправною бездіяльність управління ПФУ та зобов'язав його поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_8 з 20 серпня 2014 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 вересня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі ‒ КАС).

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, позивач звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, встановлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС, в якій просить скасувати зазначену ухвалу Вищого адміністративного суду України, а справу направити на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 липня 2015 року (№ К/800/27403/15), яка, на думку позивача, підтверджує неоднакове застосування судами одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та постанову Верховного Суду України від 12 травня 2015 року (справа № 21-180а15), яка, як вважає позивач, підтверджує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Виконуючи обов'язок щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копію якого надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

У справі, що розглядається, касаційний суд, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про поновлення виплати пенсії позивачу з 20 серпня 2014 року, що повністю відповідає заявленим вимогам, оскільки саме такі позовні вимоги були заявлені.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 липня 2015 року, на яку заявник посилається на обґрунтування своїх доводів, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції та змінюючи постанову суду першої інстанції, зобов'язав орган ПФУ поновити виплату пенсії позивачу з 7 жовтня 2009 року на підставі Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) з урахуванням прийнятого Конституційним Судом України Рішення від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі ‒ Рішення № 25-рп/2009) щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 цього Закону. При цьому суд виходив зі змісту адміністративного позову та встановлених обставин порушених прав позивача.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви.

У постанові від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Колегія суддів зазначає, що виниклі у зв'язку з цим спори мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права, ‒ статей 99, 100 КАС.

Рішення суду у справі, що розглядається наведеній правовій позиції не суперечить, оскільки позивач просив суд зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії саме з 20 серпня 2014 року - дати звернення до управління ПФУ з відповідною заявою. Суд першої інстанції, з чиїм рішенням погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, позов задовольнив повністю, що відповідає вимогам частини першої статті 162 КАС. Позивач судове рішення ні в апеляційному, ні в касаційному порядку не оскаржував. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах за таких обставин посилання в заяві до Верховного Суду України про неправильне визначення дати поновлення виплати пенсії вважає безпідставним.

Таким чином, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України за пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС, не підтвердилися, то у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_8 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. ТерлецькийСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін