ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Кіровоградській області (далі - управління МВС, МВС відповідно), виконувача обов'язків начальника управління МВС Бугринця Р.А. (далі - начальник управління МВС) про визнання незаконними дій, скасування наказу, поновлення на посаді та виплату заробітної плати,
встановила:
У серпні 2013 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до управління МВС, у якому просив: визнати незаконними дії управління МВС, начальника управління МВС щодо винесення наказу від 1 серпня 2013 року № 1090 «Про порушення службової дисципліни ОСОБА_10 та його покарання» (далі - наказ № 1090); скасувати наказ № 1090 та поновити його на посаді інженера відділу зв'язку управління матеріального забезпечення управління МВС; виплатити йому заробітну плату з часу звільнення - з 1 серпня 2013 року.
Як установив суд, ОСОБА_10 проходив службу в органах внутрішніх справ у період з 1998 року по 1 серпня 2013 року. З 13 грудня 2011 року обіймав посаду інженера відділу зв'язку управління МВС. Згідно з розпорядженням управління МВС від 28 травня 2008 року № 3/110 «Про призначення відповідального за облік, зберігання і знищення наркотичних засобів» з 10 травня 2008 року на ОСОБА_10 були покладені обов'язки і відповідальність за виконання дій, передбачених зазначеним розпорядженням.
Наказом № 1090 за грубе порушення службової дисципліни, особисту недисциплінованість, ігнорування вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі -Статут), Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС від 22 лютого 2012 року № 155, свідоме ігнорування вимог управління МВС щодо безумовного дотримання чинного законодавств та недопущення вчинення злочинних діянь на ОСОБА_10 накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ.
Наказом управління МВС від 20 серпня 2013 року № 313 о/с згідно з підпунктом «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), ОСОБА_10 звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил України з 20 серпня 2013 року. Підставами для звільнення стали наказ № 1090, атестаційний лист, подання про звільнення.
Звільненню передували службові розслідування, проведені у квітні 2012 року, липні-серпні 2013 року, матеріали кримінальної справи, порушеної
1 квітня 2012 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 308 Кримінального кодексу України, обвинувальний вирок Кіровського районного суду міста Кіровограда від 26 червня 2013 року про винність ОСОБА_10 у скоєнні цього злочину. Згідно з фактами, встановленими під час службових розслідувань та інших форм провадження, ОСОБА_10 у проміжку часу з 14 вересня 2010 року по 9 лютого 2012 року вчинив посягання, що призвело до незаконного вилучення та втрати наркотичних засобів загальною вагою 12 кг 391,7 грама, які були визнані речовими доказами у кримінальні справі.
Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 16 вересня 2013 року відмовив у задоволенні позову. Суд перевірив і визнав необґрунтованими доводи незгоди позивача щодо недостовірності і недоведеності порушень, поставлених йому за провину, а також про порушення процедури звільнення та недотримання строків накладення дисциплінарного стягнення, передчасність наказу про звільнення, прийнятого до завершення судового розгляду кримінальної справи, винесення обвинувального вироку і набрання ним законної сили.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 березня 2014 року постанову окружного адміністративного суду залишив без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 вересня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_10 - ОСОБА_12 (далі - представник позивача).
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України представник позивача, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України статті 21 Закону від 20 грудня 1992 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі -Закон № 565-ХІІ) і статей 7, 16 Статуту, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2014 року та постановити нове рішення.
На обґрунтування заяви додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2013 року, 20 березня, 10 квітня, 29 травня, 30 липня, 21 серпня
2014 року у справах №№ К/9991/59526/12, К/9991/81188/11, К/9991/39077/12, К/9991/15237/12, К/9991/12577/12, К/9991/90352/11 відповідно, ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2014 року у справах
№№ К/9991/57875/12, № К/9991/12577/12 відповідно та постанову Вищого адміністративного суду України від 8 липня 2014 року у справі № К/800/3579/11.
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.
У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, йдеться про застосування до позивача крайнього заходу відповідальності за порушення службової дисципліни, яке проявилось у тому, що він як особа, відповідальна за облік, зберігання і знищення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів та обладнання для їх виготовлення, неналежно виконав покладені на нього службові обов'язки, що призвело до втрати частини (12 кг 391,7 грама) наркотичних засобів, які були речовими доказами у кримінальній справі.
У судових рішеннях, наданих для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновків про таке. Зокрема, в:
- ухвалі від 5 лютого 2013 року (справа № К/9991/59526/12) - про порушення порядку проведення службового розслідування через те, що позивач не давав пояснень під час його проведення.
- ухвалі від 20 березня 2014 року (справа № К/9991/81188/11)- про недоказовість (непереконливість) протиправності дій або бездіяльності особи під час виконання нею службових обов'язків, оскільки в наказі про застосування дисциплінарного стягнення чітко і ясно не сформульовано зміст неналежного виконання службових обов'язків;
- ухвалі від 10 квітня 2014 року (справа № К/9991/39077/12) - про неможливість накладення стягнення за наявності судового рішення, у якому встановлена відсутність вини особи у діянні, яке в наказі розцінене як дискредитаційне;
- ухвалі від 29 травня 2014 року (справа № К/9991/15237/12) - про передчасність і протиправність застосування стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ без наведення мотивування про неможливість застосування попередніх заходів дисциплінарного впливу;
- ухвалі від 3 червня 2014 року (справа № К/9991/57875/12) - про відсутність причинового зв'язку між дисциплінарним стягненням, накладеним на особу за вчинення дорожньо-транспортної пригоди, яке не пов'язане з місцем її роботи і використанням цією особою своїх службових обов'язків;
- ухвалі від 3 червня 2014 року (справа № К/9991/12577/12) - про протиправне звільнення працівника міліції за порушення дисципліни в ситуації, коли обставини, що стали підставою накладення стягнення, у кримінальному провадженні визнані такими, що не містять ознак правопорушення;
- постанові від 8 липня 2014 року (справа № К/800/3579/11) - про те, що звільнення особи зі служби в запас за порушення трудової дисципліни передчасне, оскільки ця ж особа за судовим рішенням була відсторонена від посади строком на 60 днів;
- ухвалі від 30 липня 2014 року (справа № К/9991/90352/11) - про недотримання строків накладення дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни, оскільки з дня вчинення позивачем проступків, які стали підставою для звільнення, минуло більше півроку, а також, що з часу порушення кримінального провадження особа позитивно характеризувалася, її підвищено на посаді та присвоєне чергове звання;
- ухвалі від 21 серпня 2014 року (справа № К/800/20979/14) - про те, що не були враховані обставини, які впливають на вибір виду стягнення, зокрема час вчинення проступку тощо.
Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дає підстави вважати, що в них ідеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, що регулюють питання звільнення з органів внутрішніх справ у разі вчинення дисциплінарного проступку, яке зумовлене і ґрунтується на різних за змістом та характером фактичних обставинах справи. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви представника позивача слід відмовити.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_10 - ОСОБА_12 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців
О.В. Кривенда В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко
І.Л. Самсін О.О. Терлецький