П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 червня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні приміщенням за заявою ОСОБА_8 про перегляд рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що вона є власницею нежитлового приміщення

№ 208, яке знаходиться на другому поверсі будинку АДРЕСА_1. Відповідачі є власниками нежитлових приміщень № 210, 214 на першому поверсі цього будинку. Вхідний тамбур був обладнаний окремими дверима до приміщень № 210, 214 та до сходів, які ведуть на другий поверх будинку, і цей тамбур перебував у спільному користуванні. Проте відповідачі переобладнали тамбур, встановили цегляну перегородку перед дверима, які ведуть до сходів на другий поверх будинку до приміщення № 208, а іншою перегородкою тамбур розділили на дві частини таким чином, що утворились два вхідних тамбури, через які облаштували окремі входи до приміщень № 210, 214. У наслідок таких дій відповідачів ОСОБА_6 позбавлена можливості користуватися сходами, які ведуть до належного їй на праві власності приміщення № 208, що знаходиться на другому поверсі будинку, у зв'язку із чим позивачка змушена користуватися евакуаційним виходом.

Вважаючи, що незаконними діями відповідачів порушено право користування нежитловим приміщенням № 208, яке належить позивачці на праві власності, ОСОБА_6, уточнивши позовні вимоги, просила: визнати незаконним установлення цегляних перегородок, які перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх будинку; зобов'язати відповідачів демонтувати дві цегляні перегородки, які перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх будинку; зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням; стягнути з відповідачів на її користь витрати на правову допомогу та витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи.

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 28 липня 2015 року позов задовольнив, ухвалив: визнати встановлення цегляних перегородок, які перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх до нежитлового приміщення № 208 з центрального входу фасадної сторони будинку АДРЕСА_1, незаконним і таким, що порушує права ОСОБА_6 як власника нежитлового приміщення № 208 у цьому будинку; зобов'язати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 демонтувати дві перегородки, які перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх до нежитлового приміщення № 208 з центрального входу фасадної сторони будинку; зобов'язати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не чинити перешкод ОСОБА_6 у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням № 208 у зазначеному будинку. Суд вирішив також питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд м Києва рішенням від 20 жовтня 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 січня 2016 року постановила рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У заяві ОСОБА_8 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів першої та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> (далі - ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 317, 319, 321 та частини другої статті 386 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_8 посилається на:

ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 червня 2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діаверітас» (далі - ТОВ «Діаверітас») до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фону «Житло-Сервіс» (далі - КП «Житло-Сервіс»), про приведення нежилого приміщення у попередній стан

(№ 6-5087св09);

ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2015 року у справі за позовом департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичних осіб про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна (№ 6-9588ск15).

Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-9588ск15 суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про задоволення позову з огляду на те, що відповідачі не довели наявності у них повноважень на розпорядження спірним майном, оскільки судове рішення, на підставі якого вони набули право власності на це майно, скасоване.

Постановляючи ухвалу у справі № 6-5087св09 та залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції виходив з того, що тамбури, перегородки яких позивач просить демонтувати, належать відповідачам на праві приватної власності. Між сторонами не виникли правовідносини співвласників щодо належного їм на праві спільної сумісної власності майна, тому відсутні правові підстави для демонтажу таких перегородок з урахуванням положень статей 319, 321 ЦК України.

Натомість у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, керувався тим, що перепланування вхідного тамбура проведено без дотримання порядку, встановленого нормами законодавства в галузі містобудування, внаслідок чого порушено права та інтереси позивачки, оскільки перекрито вхід до сходів, які ведуть на другий поверх до приміщення № 208, що належить на праві власності позивачці. Відповідно до технічного плану, виготовленого 19 лютого 2005 року, вхідний тамбур був місцем загального користування для трьох приміщень № 210, 214 та 208, які належать сторонам на праві приватної власності.

Отже, наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом норм матеріального права (статей 319, 321, частини другої статті 386 ЦК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в наданому для порівняння судовому рішенні у справі № 6-5087св09.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в задоволенні заяви необхідно відмовити з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що ОСОБА_6 є власницею нежитлового приміщення № 208, яке знаходиться на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частини цього приміщення від 11 серпня 2010 року, укладеного між ТОВ «Діаверітас» та ОСОБА_6, і договору купівлі-продажу 1/2 частини цього приміщення від 18 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_9 та

ОСОБА_6

Проектна документація на вищевказаний будинок 22 була розроблена товариством з обмеженою відповідальністю «Український центр інжинірингу, маркетингу і менеджменту» у 2004 році.

Житловий будинок було введено в експлуатацію у березні 2005 року.

На першому поверсі будинку розташовано два нежитлових приміщення:

№ 214, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право власності від 18 січня 2007 року, та № 210, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_8 відповідно до свідоцтва про право власності від 19 грудня 2006 року.

За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 8 квітня 2015 року розташування двох внутрішніх перегородок при входах до груп нежитлових приміщень № 210, 214 у будинку АДРЕСА_1 не відповідає наданій для дослідження проектній документації. З приміщення вхідного тамбуру 2 площею 6,85 кв.м передбачено доступ до офісу 3 (1-1) площею 89,03 кв.м, офісу 4 (1-2) площею 103,70 кв.м та коридору 4 площею 5,92 кв.м (сходи до групи приміщень № 208). Розташування цегляних перегородок при входах до груп нежитлових приміщень № 210, 214 у будинку не відповідає вимогам державних будівельних норм. Станом на час проведення обстеження цегляні перегородки та дверні прорізи при входах до груп нежитлових приміщень № 210, 214 у будинку не відповідають наданій для дослідження робочій документації. Наданою робочою документацією передбачено окремий вхід з головного фасаду будинку до групи нежитлових приміщень № 208, які розташовані на першому-другому поверсі через приміщення вхідного тамбура 2 площею 6,85 кв.м та коридору 4 площею

5,92 кв.м Проектна та дозвільна документація на встановлення перегородок та облаштування тамбурів біля групи нежитлових приміщень № 210, 214 відсутня.

Відповідно до технічного плану, виготовленого 19 лютого 2005 року, вхідний тамбур був місцем загального користування для трьох приміщень: на першому поверсі № 210, 214 та на другому поверсі № 208.

Апеляційний суд м. Києва рішенням від 19 грудня 2008 року у справі за позовом ТОВ «Діаверітас» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа -

КП «Житло-Сервіс», про приведення нежилого приміщення у попередній стан встановив такі обставини. Згідно зі свідоцтвом про право власності від 19 грудня 2006 року нежитлове приміщення № 210 площею 131,70 кв.м, розташоване на першому поверсі вищезазначеного будинку, належить на праві приватної власності ОСОБА_8; відповідно до плану за поверхами перегородка є стіною тамбуру площею 2,4 кв.м, який згідно із журналами внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень входить до складу приміщень, що належать на праві приватної власності ОСОБА_8 (хол - 10, 5 кв.м, підсобна - 6,5 кв.м, підсобна - 2,8 кв.м, підсобна - 2,0 кв.м, основна - 104, 6 кв.м, тамбур - 2,4 кв.м, тамбур - 2,9 кв.м, загальна площа 131,70 кв.м). За свідоцтвом про право власності від 18 січня 2007 року нежитлове приміщення № 214 площею

95,80 кв.м, розташоване на першому поверсі будинку, належить на праві приватної власності ОСОБА_7 Згідно з планом за поверхами перегородка є стіною тамбуру площею 2,3 кв.м, який відповідно до журналу підрахунку площі житлового будинку з нежитловими приміщеннями входить до складу приміщень, що належать на праві приватної власності ОСОБА_7 (тамбур - 1,6 кв.м, основне - 88,9 кв.м, умивальник - 1,4 кв.м, туалет - 1,6 кв.м,

тамбур - 2,3 кв.м, загальна площа 95,8 кв.м).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1759/ed_2014_10_30/pravo1/T041618.html?pravo=1> кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом демонтажу перегородок та зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні власністю, ОСОБА_6 посилалася на те, що відповідачі встановили дві цегляні перегородки, внаслідок чого спільний вхідний тамбур розподілили між собою, обмеживши доступ до дверей, які ведуть до сходів на другий поверх будинку до належного їй на праві власності приміщення.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Так, у статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться й у статті 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов'язки. Це конституційне положення пов'язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_09_06/pravo1/T012768.html?pravo=1>; ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1>; законами України: від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_10_16/pravo1/T278000.html?pravo=1>, від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_07_06/pravo1/T113038.html?pravo=1>, від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_07_04/pravo1/T990687.html?pravo=1>, від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_04_09/pravo1/T400400.html?pravo=1>,

від 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_14/pravo1/T126400.html?pravo=1>, від 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР «Про екологічну експертизу» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_10_16/pravo1/Z950045.html?pravo=1>, від 8 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_27/pravo1/T001805.html?pravo=1>; Порядком видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 5 липня 2011 року № 103 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_02_25/pravo1/RE19640.html?pravo=1> та інш.

Відповідно до

статті 16 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_127/ed_2015_09_01/pravo1/T278000.html?pravo=1> будівельні норми, державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і будівництва об'єктів містобудування розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, іншими центральними органами виконавчої влади в порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктами 1.4.1, 1.4.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 перепланування дозволяється робити лише після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку; проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

Суди встановили, що відповідно до технічного плану, виготовленого

19 лютого 2005 року, вхідний тамбур був місцем загального користування для трьох приміщень: на першому поверсі - № 210, № 214 та на другому поверсі -

№ 208.

Доказів того, що встановлення спірних перегородок у вхідному тамбурі, через який первинно було сплановано вхід до приміщень на першому поверсі будинку № 210, № 214 та на другий поверх до приміщення № 208, погоджувалось у передбаченому законом <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_09_01/pravo1/T278000.html?pravo=1> порядку, зокрема зі Святошинським районним управлінням Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві, матеріали справи не містять.

Суди також установили, що встановленням цегляних перегородок порушено низку Державних будівельних норм України (далі - ДБН), зокрема: пункт 2.53 ДБН В.2.2.-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення»; пункт 4.2. ДБН В.3.2.-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», пункти 6.1.1, 9.1.14 ДБН В.2.2.-9-2009 «Громадські будинки та споруди. Основні положення»; пункти 5.1, 5.3, 5.13, 5.15, 5.18, 5.44 ДБН В.1.1.7-2002 «Пожежна безпека об'єктів будівництва», а також пункти 4.2.2, 4.3.1 Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року № 126.

З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 8 квітня 2015 року, проведеної в рамках цієї справи, вбачається, що встановлення цегляних перегородок проведено незаконно та з порушенням вимог державних будівельних норм. Так, у висновку зазначено, що станом на час проведення обстеження цегляні перегородки та дверні прорізи при входах до груп нежитлових приміщень № 210, 214 у будинку АДРЕСА_1 не відповідають наданій для дослідження робочій документації. Розташування цегляних перегородок при входах до груп нежитлових приміщень № 210, № 214 в зазначеному будинку не відповідає вимогам державних будівельних норм.

Крім того, незаконне облаштування двох перегородок у зазначеному тамбурі підтверджується й іншими наявними в матеріалах справи письмовими доказами: листами Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 13 травня 2014 року та 13 січня 2015 року (т. 1, а. с. 28, 151); висновком спеціаліста від 9 серпня 2014 року (т. 1, а. с. 53); листом департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської ради (т. 1, а. с. 98); листом ТОВ «Український центр інжинірингу, маркетингу і менеджменту» від 26 лютого 2015 року (т. 1, а. с. 241).

Отже, у справі, яка переглядається, місцевий суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про те, що перепланування вхідного тамбура будинку проведене без дотримання встановленого законом порядку та не відповідає нормам законодавства в галузі містобудування, унаслідок чого порушено права та інтереси позивачки, оскільки перекрито вхід на сходи, які ведуть до належного їй на праві власності нежитлового приміщення № 208.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що знесення спірних перегородок у нежитлових приміщеннях, які належать на праві власності відповідачам, призведе до порушення їх прав, зазначених норм права не врахував; порушивши вимоги статті 212 ЦПК України, надав перевагу одним доказам перед іншими без оцінки усіх доказів у справі у взаємозв'язку.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Оскільки у справі, яка переглядається, судове рішення касаційної інстанції є законним, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, то відповідно до статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема

В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко