П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 грудня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення пені, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа: служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, позбавлення відповідача батьківських прав відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_8, 2007 року народження.

Зазначала, що з відповідачем перебувала у шлюбі з 2006 до 2010 року. Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка після розлучення залишилася проживати з нею. Вона самостійно виховує та утримує дитину. Відповідач після розлучення жодного разу не виявив бажання побачити дочку, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з нею, ухиляється від обов'язків щодо її виховання й утримання. На підставі статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) позивачка просила позбавити відповідача батьківських прав.

Крім того, зазначала, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини, присуджених рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2009 року. Станом на 1 квітня 2015 року заборгованість із виплати аліментів складала 49 292 грн 52 коп.

На підставі статті 196 СК України ОСОБА_6 просила суд стягнути з відповідача на її користь пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 353 699 грн 57 коп.

ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визначення місця проживання дитини та просив залишити доньку проживати з ним у квартирі АДРЕСА_1 на його утриманні та вихованні.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: позбавлено ОСОБА_7 батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_8; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 5 тис. грн. У задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_7 відносно доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року касаційні скарги служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та ОСОБА_6 відхилено, вказане рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 164 СК України.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_6 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10, 18 та 31 липня, 5 вересня 2013 року, 12 березня, 30 квітня, 21 травня 2014 року, 4 березня та 30 вересня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_6, перевіривши наведені в заяві доводи, Судові палата у цивільних справах Верховного Суду України вражає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що сторони у справі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі з 25 листопада 2006 року по 2 березня 2010 року. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка після розірвання шлюбу батьків перебуває на утриманні та вихованні матері.

Відповідно до заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2009 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_8 в розмірі ј частини заробітку батька до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На виконання вказаного рішення суд 20 січня 2011 року видав виконавчий лист №2-2352/2009. Батько дитини ОСОБА_7 належним чином не виконував своїх зобов'язань зі сплати аліментів на дитину. За розрахунками ВДВС Деснянського РУЮ м. Києва має місце порушення термінів сплати аліментів у період з 3 лютого 2009 року по квітень 2015 року, що є підставою для стягнення пені за цей період за статтею 196 СК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_6 про позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що немає достатніх підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_7, позивачка не довела фактів ухиляння відповідача від виховання своєї дитини та свідомого нехтування ним батьківськими обов'язками, а наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої доньки відповідача ще не є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав. Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд прийняв рішення попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дочки.

Разом з тим, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 та 18 липня, 5 вересня 2013 року, 12 березня, 30 квітня, 21 травня 2014 року, 4 березня та 30 вересня 2015 року, наданих заявницею на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, суд установив достатні підстави для крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківських обов'язків, - позбавлення батьківських прав, зокрема через повне усунення від виконання батьківських обов'язків стосовно дитини, відсутність будь-якого інтересу батька до внутрішнього світу дитини, незабезпечення дитини необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням з урахуванням хворобливого стану дитини.

Отже, у справі, про перегляд якої подано заяву, та у справах, судові рішення в яких надано заявницею, встановлені різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Надана заявницею ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції, скасувавши рішення судів, передав справу на новий розгляд з передбаченої статтею 338 ЦПК України підстави - порушення норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Порівняння наданих заявницею судових рішень, на які вона посилається на підтвердження своїх вимог, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставинами і однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах ухвалив різні за змістом судові рішення.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602 , пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. РоманюкЛ.І. Охрімчук В.М. Сімоненко