П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 вересня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з вищезазначеним позовом.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначало, що 27 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачці було надано кредит у розмірі 55 тис. доларів США зі строком користування до 27 грудня 2022 року та сплатою 5,99 % + FIRD річних. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

29 червня 2010 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ПАТ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого до ПАТ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами.

Оскільки позичальник порушив умови кредитного договору і допустив заборгованість, позивач просив достроково стягнути з відповідачів заборгованість у сумі 2 млн 504 тис. 246 грн 95 коп.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2015 року, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 млн 504 тис. 246 грн 95 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до нього в повному обсязі з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 257, частини четвертої статті 559, частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_2 посилається на постанови Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року, 29 січня 2014 року та 27 січня 2016 року.

ОСОБА_2 вказує на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновках щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-502/081/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 55 тис. дол. США на строк до 27 грудня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-502/2081/2007.

29 червня 2010 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ПАТ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого до ПАТ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором і наявною заборгованістю ПАТ «ОТП Факторинг Україна» 25 червня 2011 року направило відповідачці вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором протягом 30 календарних днів з моменту її отримання (а.с. 11, 24). Проте борг сплачено не було.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості пред'явлено до боржника та поручителя у липні 2013 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що унаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість. Банк направляв 25 червня 2011 року вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, однак боржник та поручитель зобов᾿язання за кредитним договором належним чином не виконали, тому заборгованість підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року та 27 січня 2016 року, на які у своїй заяві посилається ОСОБА_2, міститься висновок про те, що, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування ним та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців від цієї дати.

У постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року зроблено висновок про те, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Позовна давність за позовом про повернення кредиту застосовується судом незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 257, частини четвертої статті 559, частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 7 частини одинадцятого статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором. Кінцевий термін повернення кредиту - до 27 грудня 2022 року (пункт «а» статті 2 договору поруки).

Унаслідок порушення боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати з позичальника та поручителя стягнення заборгованості за кредитним договором, надіславши 25 червня 2011 року письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів (а.с. 24).

Відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту отримання досудової вимоги сплатити банку належну суму кредиту, процентів та штрафних санкцій (а.с. 11, 24).

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Таким чином, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

Оскільки з позовом до суду кредитор звернувся лише 9 липня 2013 року, а письмові вимоги про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором були направлені боржнику 25 червня 2011 року, то у зв'язку з пропущенням шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктом 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року в частині вимог до поручителя ОСОБА_2 скасувати.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. СімоненкоЛ.І. Охрімчук Я.М. Романюк А.Г. Ярема