П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Самсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Шатило Р.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_10 - ОСОБА_11, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до Державної виконавчої служби України (далі - ДВС), треті особи: Національний банк України (далі - НБУ) в особі управління НБУ в Харківській області, публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Земельний банк», про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до ДВС про визнання протиправною і скасування постанови відділу примусового виконання рішень ДВС від 27 листопада 2013 року ВП № 34182467 про стягнення виконавчого збору.

На обґрунтування позову зазначив, що з огляду на приписи чинного законодавства дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів здійснюються виключно за ініціативою та участю державного виконавця, тому самостійно виконати рішення суду боржник не міг, хоча здійснив для цього всі можливі дії (звертався до виконавчої служби з проханням роз'яснити порядок добровільного виконання та з повідомленням про готовність вчиняти дії для виконання рішення суду у найкоротші строки). У зв'язку з цим позивач вважав незаконною постанову про стягнення з нього виконавчого збору, який до того ж визначений в розмірі 10 % суми основного зобов'язання, тоді як він є майновим поручителем за зобов'язаннями ПАТ «Земельний банк» і несе відповідальність перед іпотекодержателем (НБУ) за невиконання ПАТ «Земельний банк» основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Крім того, в межах іншого виконавчого провадження № 34181903 за цим же кредитним договором з нього також стягнуто виконавчий збір в розмірі 10 % суми основного зобов'язання, тобто двічі притягнуто до відповідальності майнового характеру щодо одного і того ж кредитного договору з тієї самої суми.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року, позов задовольнив повністю.

Вищий адміністративний суд України постановою від 11 червня 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що підстав для стягнення з позивача виконавчого збору немає, оскільки реалізація заставленого майна може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби, тому позивач не мав можливості виконати рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Крім того, посилаючись на те, що поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем у межах вартості майна, переданого у заставу, суди дійшли висновку про неможливість погашення заборгованості у добровільному порядку шляхом перерахування грошових коштів і визначення суми виконавчого збору до оцінки вартості заставленого майна.

Суд касаційної інстанції, не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив, зокрема, що основне зобов'язання про погашення суми боргу за кредитним договором може бути виконане боржником (майновим поручителем) до реалізації предмета іпотеки за рішенням суду і таке виконання є підставою для припинення вказаної процедури. Цим спростовуються висновки судів про неможливість до оцінки вартості заставленого майна погашення позивачем у добровільному порядку заборгованості за основним зобов'язанням, сума якого визначена у виконавчому документі. Крім того, цей суд дійшов висновку, що виконавчий збір визначається в розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню, а в разі якщо вартість реалізованого майна буде меншою за суму боргу, то виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми, а різниця між розміром виконавчого збору, визначеного від суми боргу, та розміром збору, розрахованим від вартості майна, не стягується.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 звернувся до Верховного Суду України з заявою про його перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви надано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року (справа № К/800/34285/14), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування положень Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV).

В цій ухвалі касаційний суд зазначив, що аналіз наведених положень норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що реалізація заставленого майна (яке також знаходиться в реєстрі заборон на його відчуження) може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби (статті 41, 54 Закону № 898-IV), а поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем у межах вартості майна, переданого у заставу, що у цьому випадку виключає можливість добровільного виконання позивачем виконавчого листа у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження. Крім того, колегія суддів погодилася з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості визначеного в оскаржуваній постанові розміру виконавчого збору, розрахованого виходячи із суми заборгованості по кредитному договору.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, перевіривши наведені у заяві доводи, дійшла висновку про таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною першою статті 181 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 30 червня і 1 грудня 2015 року (№№ 21-278а15, 21-3404а15 відповідно).

За правилами статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК).

Як убачається із матеріалів справи, спірні правовідносини виникли щодо дій державного виконавця з винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, а виконавче провадження відкрито на підставі виданого Макарівським районним судом Київської області виконавчого листа про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, така справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

З огляду на те, що спір за позовом ОСОБА_10 суди хибно розглянули за правилами адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС всі ухвалені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження - закриттю.

Керуючись статтями 241−243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_10 задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року та постанову Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. СамсінСудді: О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький