ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоГриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Трест Міськбуд-4» (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,

установила:

У квітні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 7 березня 2014 року № 0000731508/0 - про застосування штрафу на суму 3950 грн 80 коп. та № 0000741508/0 - про застосування штрафу на суму 132 479 грн 95 коп.

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення про застосування штрафу за несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов'язання прийнято після спливу строку давності, встановленого у підпункті 102.1 статті 102 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Суди попередніх інстанцій встановили, що за результатами камеральної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати земельного податку ДПІ склала акт від 24 лютого 2014 року № 000057/15-824 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксувала порушення строків сплати податкових зобов'язань по земельному податку. На підставі Акта перевірки контролюючий орган 7 березня 2014 року прийняв спірні податкові повідомлення-рішення, якими відповідно до статті 126 ПК за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання по земельному податку в розмірах 39 508 грн та 132 479 грн 95 коп., нарахував Товариству штрафи, відповідно, на суму 3950 грн 80 коп. (що складає 10 % від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання) і 132 479 грн 95 коп. (що складає 20 % від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання).

Встановлено, що Товариство подало до ДПІ податкову звітність: податковий розрахунок земельного податку (за нововідведені земельні ділянки) за 2009 рік (уточнюючий розрахунок) (вх. № 267033 від 22 червня 2009 року), податковий розрахунок земельного податку за 2009 рік (вх. № 268762 від 23 червня 2009 року), податковий розрахунок земельного податку (за нововідведені земельні ділянки) за 2010 рік (звітний розрахунок) (вх. № 5076 від 29 січня 2010 року), податковий розрахунок земельного податку (за нововідведені земельні ділянки) за 2010 рік (звітний розрахунок) (вх. № 5079 від 29 січня 2010 року), податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2011 рік (звітна) (вх. № 3809 від 31 січня 2011 року), податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2011 рік (звітна) (вх. № 7494 від 31 січня 2011 року), в яких були задекларовані суми податкових зобов'язань по земельному податку. В Акті перевірки зазначено, що задекларовані грошові зобов'язання позивач сплатив із затримкою (менше, ніж 30 календарних днів, та більше, ніж 30 календарних днів), що і було підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Факт наявності заборгованості позивач не заперечував.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 червня 2015 року касаційну скаргу ДПІ відхилив, а рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. Цей суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні податкові повідомлення-рішення було прийнято поза межами строків давності, визначених пунктом 102.1 статті 102 ПК.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме підпункту126.1 статті 126 ПК.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм права ДПІ послалася на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року, в якій, на думку заявника, інакше ніж в оскарженому судовому рішенні, застосовано положення підпункту126.1 статті 126 ПК.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, йдеться про те, що застосування до Товариства штрафу відповідно до статті 126 ПК за несплату протягом встановлених строків самостійно задекларованих податкових зобов'язань по земельному податку за 2009-2011 роки суперечить нормам пункту 102.1 статті 102 ПК, оскільки спірні податкові повідомлення-рішення прийнято поза межами встановлених у цій статті строків давності.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року зазначено про те, що застосування до позивача штрафу відповідно до статті 126 ПК за несплату протягом встановлених строків узгоджених сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) є правомірним з огляду на те, що платник податків самостійно обчислив їх у податкових деклараціях з ПДВ, тому такі суми грошового зобов'язання вважаються узгодженим і підлягають сплаті у встановлені податковим законодавством строки.

Ухвала касаційного суду, яку ДПІ надала як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, не містить правозастосовного висновку щодо правомірності нарахування платнику грошових зобов'язань поза межами строку давності, встановленого пунктом 102.1 статті 102 ПК, на якому ґрунтується судове рішення, про перегляд якого подано заяву. Ці рішення за своїм змістом містять різні правозастосовні висновки, позаяк ухвалені за різних обставин справи, що унеможливлює їх порівняння на предмет неоднакового застосування норм матеріального права. Відсутність підстав для перегляду оскарженої ухвали суду касаційної інстанції не дає можливості визначити його правомірність чи незаконність та сформулювати висновок про правильне застосування норми матеріального закону щодо спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький