П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПрокопенка О.Б., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) до публічного акціонерного товариства по газапостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» (далі - Товариство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року відділення Фонду звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 2 791 631 грн 80 коп.

На обґрунтування позову відділення Фонду зазначило, що всупереч вимогам статей 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-ХІІ) Товариство самостійно не сплатило адміністративно-господарські санкції за 74 робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів і не зайняті інвалідами.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 1 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2015 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2014 року скасував та прийняв нове рішення - про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, зазначив, що норматив робочих місць для забезпечення працевлашування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

При цьому апеляційний суд послався на правову позицію Верховного Суду України, висловлену, зокрема, у постановах від 4 липня 2011 року

(№ 21-159а11), 17 вересня 2013 року (№ 21-232а13), 27 травня, 9 грудня 2014 року (№№ 21-119а14, 21-523а14 відповідно).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 серпня 2015 року у відкритті касаційного провадження за касацйною скаргою Товариства на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року скасувати, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2014 року залишити без змін.

На обґрунтування заяви Товариство додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 12 лютого, 22 липня 2015 року (№№ К/800/65276/14, К/800/16838/15 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 18-1, 20 Закону № 875-ХІІ, статті 50 Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення», положень Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70.

Проте Вищий адміністартивний суд України ухвалою від 22 липня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В ухвалі від 12 лютого 2015 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не виконав покладений на нього обов'язок щодо забезпечення встановленої для підприємства кількості робочих місць для працевлаштування 4 інвалідів, чим порушив вимоги Закону № 875-ХІІ. Таким чином, позовні вимоги було задоволено частково, а саме в частині стягнення з підприємства адміністративно-господарських санкцій та, відповідно, пені за нестворення спеціальних робочих місць для працевлашутвання не 5, а 4 інвалідів.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих (середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік).

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом <...>.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився і касаційний суд, щодо невиконання Товариством нормативу, встановленого статтею 19 Закону № 875-ХІІ, щодо створення у 2013 році робочих місць для інвалідів та невжиття усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 4 липня 2011 року (№ 21-159а11), 17 вересня 2013 року (№ 21-232а13), 8 квітня, 27 травня 9 грудня 2014 року

(№№ 21-50а14а14, 21-119а14, 21-523а14 відповідно).

Згідно зі статтею 4 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з адміністративним позовом; далі - Закон № 3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір ставки судовго збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (у редакції, чинній на час звернення з адміністративним позовом до суду) установлено у 2014 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 1218 грн.

Відповідно до статті 4 Закону № 3674-VI у редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України сплачується судовий збір у розмірі 130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги.

Так, ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, становила 4872 грн.

Отже, за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України заявник повинен був сплатити судовий збір у розмірі 6333 грн 60 коп.

Частиною другою статті 87 КАС передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 3674-VI у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

За таких обставин Товариству необхідно повернути 48 103 грн 22 коп.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 87, 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства по газапостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» відмовити.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути публічному акціонерному товариству по газапостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 48 103 грн 22 коп. (сорок вісім тисяч сто три гривні 22 коп.), що внесена згідно з платіжним дорученням від 19 жовтня 2015 року № 9736 на розрахунковий рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, рахунок отримувача - 31213207700007, код банку отримувача - 820019.

Платіжне доручення від 19 жовтня 2015 року № 9736 направити публічному акціонерному товариству по газапостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз».

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.О. Терлецький