ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним пункту кредитного договору щодо третейського застереження за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 листопада 2011 року між ним і публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредит на 36 місяців у розмірі 150 тис. грн зі сплатою 38 %. У пункті 6.2 цього кредитного договору зазначено, що розгляд і вирішення спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання цього договору, відбувається у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз». Однак указаний пункт кредитного договору не відповідає вимогам законодавства, оскільки пунктом 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (чинним на час укладення спірного договору) третейським судам заборонено розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 15 квітня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (ділі - ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1. просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції і постановити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди».

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1. наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 25 січня 2012 року, 12 листопада 2014 року, 17 червня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 20 травня 2015 року (справа

№ 6-64цс15).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Альфа-банк», перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 18 листопада 2011 року між ОСОБА_1. і ПАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 150 тис. грн зі сплатою 38 % на строк користування 36 місяців на споживчі потреби.

Пунктом 6.2 кредитного договору передбачено, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони у зв'язку із цим договором, та розгляд і вирішення всіх не вирішених сторонами шляхом переговорів спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними цього договору, відбувається у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз».

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що домовленість сторін у кредитному договорі про звернення за вирішенням спорів до третейського суду жодним чином не порушує права позивача. Третейське застереження у кредитному договорі не суперечить чинному законодавству, оскільки обмеження щодо підвідомчості справ третейським судам, встановлені пунктом 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» стосуються виключно справ у спорах щодо захисту прав споживачів і не поширюються на інші спори, зокрема на спори про захист прав банківських установ, що випливають з кредитних договорів, а також прав позичальників - фізичних осіб, не пов'язаних із захистом прав споживачів.

Проте у наданих для порівняння ухвалах суду касаційної інстанції та постанові Верховного Суду України, ухвалених у справах за позовами про визнання частково недійсними кредитних договорів, суди керувалися тим, що на час укладення цих договорів Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи).

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.

Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.

Отже, на час укладення кредитного договору Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Наведене дає підстави для висновку про те, що положення пункту

14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.

Отже, суди дійшли помилкового висновку про те, що заборона на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів не поширюється на спори про захист прав банківських установ, тобто спори, в яких позивачем є банківська установа, а відповідачем - споживач.

Ураховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1. на підставі пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2014 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним пункт 6.2 кредитного договору від 18 листопада 2011 року № SME0025661, укладеного між публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» і ОСОБА_1.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко