ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 липня 2017 року м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Берднік І.С., Вус С.М., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Школярова В.Ф., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

Верховної Ради України (далі - ВРУ) - Лаптієва А.М.,

Вищої ради правосуддя - Белінської О.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_20 до ВРУ, третя особа - Вища рада юстиції (на сьогодні - Вища рада правосуддя; далі - ВРЮ), про оскарження протиправних дій та визнання незаконною постанови,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_20 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила суд: визнати дії ВРУ, які виразились у повторному розгляді 23 грудня 2010 року подання ВРЮ від 31 травня 2010 року № 25/0/12-10, протиправними; визнати незаконною Постанову ВРУ від 23 грудня 2010 року № 2867-VІ (далі - Постанова № 2867-VІ) в частині звільнення її з посади судді Святошинського районного суду міста Києва та зобов'язати ВРУ припинити подальший розгляд зазначеного вище подання ВРЮ.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_20 вказала, що підставою для прийняття оскаржуваної Постанови ВРУ став повторний розгляд подання ВРЮ від 31 травня 2010 року № 25/0/12-10 про звільнення її з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги. Зазначене подання вперше розглядалось ВРУ 17 червня 2010 року, за наслідками чого ВРУ прийняла Постанову № 2352-VІ, яку в подальшому Вищий адміністративний суд України постановою від 18 серпня 2010 року у справі № П-91/10 визнав незаконною.

Вважає, що повторний розгляд питання щодо її звільнення з посади судді мав розглядатись ВРУ відповідно до вимог Закону України від 18 березня 2004 року № 1625-ІV «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_07_07/pravo1/T041625.html?pravo=1>(далі - Закон № 1625-ІV), відповідно до статті 20 якого <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_165/ed_2010_07_07/pravo1/T041625.html?pravo=1> участь судді, обраного безстроково, на засіданні ВРУ, стосовно якого розглядається подання щодо звільнення його з посади, є обов'язковою. Її відсутність позбавила можливості надавати пояснення, що передбачено статтею 23 Закону № 1625-ІV.

Вищий адміністративний суд України установив, що указами Президента України від 4 березня та 17 червня 1998 року ОСОБА_20 призначено, відповідно, виконуючим обов'язки судді Ленінградського районного суду міста Києва і суддею цього суду. 13 березня 1998 року ОСОБА_20 прийняла присягу судді. Постановою ВРУ від 20 лютого 2003 року обрана на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.

За результатами перевірки відомостей, викладених у депутатському зверненні народного депутата України ОСОБА_21 від 31 січня 2008 року, член ВРЮ ОСОБА_22 склав довідку-пропозицію від 3 березня 2009 року щодо прийняття ВРЮ подання про звільнення ОСОБА_20 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги. ВРЮ 26 травня 2010 року прийняла рішення № 390/0/15-10 про внесення до ВРУ подання про звільнення ОСОБА_20 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги та внесла таке подання до ВРУ 31 травня 2010 року за № 25/0/12-10.

Підставою для внесення ВРЮ цих рішення й подання стали такі обставини.

Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_20 від 29 грудня 2005 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_23 до ОСОБА_24, товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Мінералінвест», ТОВ «Плато-Девелопмент», третя особа - Печерська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання недійсними і скасування протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Мінералінвест» від 5 жовтня 2001 року та змін до установчих документів ТОВ «Мінералінвест».

У газеті «Голос України» 17 лютого 2006 року розміщено повідомлення такого змісту: «Святошинський районний суд м. Києва (м. Київ, вул. Якуба Коласа, 27а) повідомляє, що 28 лютого 2006 року о 15:00 розглядатиметься справа ОСОБА_23 до ОСОБА_24, ТОВ «Мінералінвест», ТОВ «Плато-Девелопмент», третя особа - Печерська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання недійсним протоколу. ТОВ «Плато-Девелопмент», ОСОБА_24 викликаються як відповідачі, у разі неявки справа буде розглянута за їх відсутності.»

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 9 березня 2006 року, постановленим під головуванням судді ОСОБА_20 зазначений вище позов задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2007 року задоволені заяви ТОВ «Мінералінвест» та ТОВ «Плато-Девелопмент», заочне рішення від 9 березня 2006 року скасоване, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 17 грудня 2007 року.

За клопотанням представника ТОВ «Плато-Девелопмент» ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2007 року провадження у справі було закрито у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На думку ВРЮ, такі дії судді ОСОБА_20 свідчать про порушення нею присяги, адже прийняття рішення про задоволення позову за відсутності відповідачів, яких суд не повідомив належним чином про час і місце судового засідання, є явним порушенням закону, несумісним з чесним і сумлінним виконанням обов'язків судді, повним, всебічним та об'єктивним розглядом судової справи. Крім того, в результаті прийняття суддею ОСОБА_20 заочного рішення від 9 березня 2006 року тимчасово призначений директор ТОВ «Мінералінвест» ОСОБА_25 зміг втрутитись у процедуру санації відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Норинський щебзавод» і відсторонити засновників ТОВ «Мінералінвест», зокрема ТОВ «Плато-Девелопмент», від участі у касаційному розгляді справи про банкрутство ВАТ «Норинський щебзавод».

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 вересня 2011 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи таке рішення, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що розгляд питання про прийняття ВРУ рішення про звільнення ОСОБА_20 з посади судді проведений із додержанням процедури, встановленої Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_07_12/pravo1/T102453.html?pravo=1> «Про судоустрій і статус суддів <http://zakon.rada.gov.ua/go/2453-17>» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI) та -Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі Регламент ВРУ) <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_07_07/pravo1/T101861.html?pravo=1>. Посилання ОСОБА_20 на порушення ВРУ порядку звільнення судді, обраного безстроково, встановленого Законом № 1625-ІV, є неправильним і помилковими, оскільки дія цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_07_07/pravo1/T041625.html?pravo=1> припинена 30 липня 2010 року у зв'язку з набранням чинності Законом № 2453-VІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_07_12/pravo1/T102453.html?pravo=1>. Тобто, на момент прийняття ВРУ оскаржуваної Постанови, норми цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_07_12/pravo1/T102453.html?pravo=1> не були чинними. Отже, чинним законодавством не передбачено обов'язкової присутності судді на пленарному засіданні ВРУ, а тому повідомляти його про дату та час цього розгляду не обов'язково. Хоча позивач повідомлялася за місцем роботи (урядовими телеграмами) про право на участь у розгляді питання про її звільнення ВРУ.

Крім того, Вищий адміністративний суд України зазначив, що твердження ОСОБА_20 про те, що ВРУ не має права повторно розглядати подання ВРЮ від 31 травня 2010 року № 25/0/12-10, є необґрунтованим, оскільки таких обмежень Законом № 2453-VІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_07_12/pravo1/T102453.html?pravo=1> та Регламентом ВРУ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_07_07/pravo1/T101861.html?pravo=1> не передбачено.

Не погодившись із рішенням Вищого адміністративного суду України щодо неї, ОСОБА_20 подала до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, в якій скаржилась: за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), - на те, що провадження стосовно її звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на її приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_20 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду.

19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_20 № 11775/12, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Суд також постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам суми, зазначені у Додатку II, а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Зокрема, ОСОБА_20 присуджено відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 євро та відповідно до пункту 159 (а) рішення Суду одинадцятьом заявникам, серед яких і ОСОБА_20, - спільно суму у розмірі 11 000 євро відшкодування судових та інших витрат, понесених під час проваджень у Суді. Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_20 просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2011 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову:

- визнати дії ВРУ протиправними;

- визнати незаконною та скасувати Постанову №2867-VI у частині звільнення ОСОБА_20 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді;

- зобов'язати ВРУ припинити подальший розгляд подання ВРЮ від 31 травня 2010 року № 25/0/12-10.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів, перевіривши викладені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо скарг заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції Суд у своєму рішенні зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 109-31), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Суд вважав, що згадані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються, та постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо усіх заявників, а відтак і ОСОБА_20, у зв'язку з недотриманням принципів незалежності і неупередженості.

Також у рішенні Суду йдеться про те, що у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 166-67 та 173-85) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них.

Таким чином, як констатовано у рішенні Суду, було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), іншими нормативно-правовими актами.

За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Стосовно прохання вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення заявників, зокрема й ОСОБА_20, на посадах, у рішенні Суду констатовано, що у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. Проте у справі «Олександр Волков проти України», беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді.

У справі «Куликов та інші проти України» Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримується підходу, обраного у справі «Олександр Волков» (пункт 208), щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру та відхиляє відповідне прохання.

Враховуючи зазначені висновки Суду, а також те, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, з метою усунення констатованих Судом порушень конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається,

постанова Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 171-1 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву ОСОБА_20 задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2011 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до цього ж суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді:І.С. Берднік М.І. Гриців А.А. Ємець Г.В. Канигіна О.В. Кривенда Л.І. Охрімчук О.Б. Прокопенко В.М. Сімоненко С.М. Вус В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Є.І. Ковтюк Н.П. Лященко Б.М. Пошва Я.М. Романюк В.Ф. Школяров