ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоГриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства «Державна циркова компанія України» (далі -Компанія) до Державної фінансової інспекції України (далі - ДФІ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Міністерство культури України, про визнання протиправними і скасування пунктів вимоги,

встановила:

У січні 2012 року Компанія звернулася до суду з позовом, у якому після його уточнення просила визнати протиправною вимогу ДФІ від 22 листопада 2012 року № 04-14/1543 про приведення посадових окладів у штатному розписі Компанії у відповідність із вимогами наказу Міністерства культури і туризму України від 18 жовтня 2005 року № 745 «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» (далі - наказ № 745).

Згідно з оспореною вимогою Компанія має привести посадові оклади у своєму штатному розписі у відповідність із положеннями наказу № 745 та стягнути з винних осіб у порядку та розмірах, передбачених законодавством, збитки, спричинені виплатою заробітної плати у завищених розмірах.

Незгоду з вимогою ДФІ Компанія обґрунтувала тим, що оплата праці працівників творчого об'єднання «Укрдержцирк», правонаступником якої є Компанія, артистичного, художнього персоналу, керівників циркових організацій, які входять до складу об'єднання, у підвищених розмірах провадилася на підставі наказу Міністерства культури України від 3 січня 1996 року № 1-к «Про оплату праці в творчому об'єднанні цирків «Укрдержцирк», погодженого з Міністерством фінансів України, Міністерством праці України і Центральним комітетом профспілки працівників культури (був чинним на час проведення перевірки ДФІ; далі -наказ № 1-к).

Вважає, що на розміри заробітної плати працівників Компанії не поширюють свою дію положення постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (далі - постанова № 1298) і підпункту 2 пункту 2 наказу № 745. Положення цих актів не обмежують дію наказу № 1-к і стосуються посадових окладів працівників установ, закладів та організацій культури, що мають статус національних, академічних і повністю утримуються за рахунок державного бюджету. Компанія ж є господарсько-розрахунковим підприємством, фінансується з бюджету частково, що дає їй право на доплати.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 15 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2015 року, погодився з мотивуванням позивача і позов задовольнив.

У заяві про перегляд справи ДФІ просить скасувати оскаржену ухвалу суду касаційної інстанції від 9 червня 2015 року та постановити нове рішення - про відмову у задоволенні позову. Підставами для перегляду вважає неоднакове застосування цим судом статті 2, пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII), пунктів 45, 46, 50 Порядку інспектування державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм права посилається на рішення Вищого адміністративного суду України від 20 січня, 14 травня і 18 червня 2015 року (справи №№ К/800/780/13, К/800/62874/13, К/800/64181/14 відповідно), у яких, на думку заявника, підтверджується правильність оскарженого рішення. У цих рішення суд касаційної інстанції, з-поміж іншого, зазначив, що у разі незгоди підконтрольної установи з вимогою органу державного фінансового контролю, яка містить припис про відшкодування виявлених під час перевірки збитків, правильність вимоги в цій частині має вирішуватися в судовому порядку за позовом про відшкодування завданої шкоди (збитків).

ДФІ посилається також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року і 10 лютого 2015 року (справи №№ 21-632а14, 21-461а14 відповідно), щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Отже, за наслідками перегляду у цій справі належить дати відповідь на те, як слід правильно та однаково застосувати положення статті 2, пункту 7 статті 10 Закону № 2939-XII про підстави і порядок пред'явлення та виконання вимоги органу державного фінансового контролю про усунення порушень вимог законодавства, яка містить вказівку вжити заходи для відшкодування шкоди.

Верховний Суд України вже неодноразово висловлював свій правовий висновок у спорах цієї категорії. Зокрема, у постановах, на які посилається у своїй заяві ДФІ, а також у постановах від 9 та 23 червня 2015 року (справи №№ 21-54а15, 21-358а15 відповідно) зазначив про таке.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2015 року та рішення судів попередніх інстанцій, які цей суд залишив без змін, не відповідає положенням Закону № 2939-ХІІ та правозастосовній практиці Верховного Суду України.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Нормативне та судове тлумачення положень законодавства, неоднаковість застосування яких оспорюється, в контексті змісту фактичних обставин справи дає підстави для задоволення заяви ДФІ про скасування як незаконних рішень судів касаційної, апеляційної і першої інстанцій та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву Державної фінансової інспекції України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2015 року скасувати та прийняти у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову державного підприємства «Державна циркова компанія України».

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.І. Гриців

Судді:О.Ф. ВолковО.А. Коротких

О.В. КривендаВ.Л. Маринченко

П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко

І.Л. СамсінО.О. Терлецький