П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Коротких О.А., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області (далі - Управління), третя особа, яка на заявляє самостійних вимог, - ОСОБА_10, про оскарження дій старшого державного виконавця Управління та скасування постанови про накладення штрафу,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірними дії старшого державного виконавця щодо винесення постанови від 17 жовтня 2013 року про накладення на управління ПФУ штрафу та просив скасувати зазначену постанову.

На обґрунтування своїх позовних вимог управління ПФУ послалося на те, що, відповідно до статті 63 Закону України від 28 лютого 1991 року

№ 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно з Законом України від 7 грудня 2011 року № 4074-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» положення статей 39, 50, 51, 52 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансування. Таким чином, позивач здійснює фактичну виплату громадянам коштів, які надходять із державного бюджету. У зв'язку з відсутністю такого фінансування вини позивача немає, а тому постанова про накладання штрафу в розмірі 680 грн підлягає скасуванню.

Деснянський районний суд міста Чернігова постановою від 14 листопада 2013 року позов задовольнив частково: скасував постанову про накладення штрафу: в задоволенні решти позовних вимог відмовив виходячи з того, що державний виконавець може винести постанову про накладення штрафу виключно у разі невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Таким чином, ненадходження відповідних коштів із державного бюджету є поважною причиною невиконання позивачем судового рішення про виплату пенсії, передбаченої статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, а тому невиплата коштів у строк, встановлений для самостійного виконання, жодним чином не залежала від волі та можливостей позивача. На підставі цього винесена постанова про накладення штрафу в розмірі 680 грн суперечить зазначеним нормативно-правовим актам.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2014 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову виходячи із того, що відсутність державного асигнування не є поважною причиною для невиконання пенсійним органом рішення суду, що набрало законної сили.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, управління ПФУ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 75, 89 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV). Просить скасувати зазначену ухвалу Вищого адміністративного суду України та задовольнити позов. На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2015 року (К/800/7025/14), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява управління ПФУ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Із рішення суду касаційної інстанції, на яке посилається заявник, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, вбачається, зокрема, що Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та ухвалюючи нове - про його задоволення, виходив із того, що оскільки невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а тому накладення штрафу у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що оскільки наведені відповідачем підстави не можна визнати такими, які б перешкоджали виконанню рішення суду, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про законність постанови державного виконавця про накладення штрафу.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з частинами першою та другою статті 75 Закону № 606-ХІV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 89 Закону № 606-ХІV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян: на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Суди встановили, що постановою державного виконавця від 7 травня 2012 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа апеляційного суду Чернігівської області від 4 серпня 2011 року

№ 22а-9405/2011 (далі - Лист) про зобов'язання управління ПФУ провести перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_10 пенсії в розмірах відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ починаючи з 3 серпня 2008 року та визначено строк для самостійного виконання рішення - до 15 травня 2012 року. Листом від 12 червня 2012 року № 10991/06 позивач повідомив відповідача про часткове виконання Листа у зв'язку з тим, що позивач є бюджетною установою та фінансується по поточних державних програмах соціального захисту населення, виплата коштів згідно з проведеним перерахунком буде здійснена після виділення з Державного бюджету додаткових коштів на забезпечення виконання судових рішень за бюджетними програмами соціального захисту учасників війни.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2

(далі - Положення), управління ПФУ у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - Управління) є органами ПФУ, підпорядкованими відповідно головним управлінням ПФУ в Автономній Республікці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 24 березня та 13 жовтня 2015 року (справи №№ 21-66а15, 21-2635а15 відповідно).

Відповідно до вимог статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного порушення судом касаційної інстанції норми матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції, що була помилково скасована судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2014 року скасувати, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 листопада 2013 року, що була помилково скасована судом апеляційної інстанції, залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. КороткихСудді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л.СамсінО.О. Терлецький