П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи: приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюк Тарас Васильович, приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Трух Наталія Миколаївна, про визнання договорів купівлі-продажу квартири та земельної ділянки удаваними в частині покупця, визнання покупцем квартири та земельної ділянки, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частину майна за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що договори купівлі-продажу, укладені 14 липня та 6 серпня 2005 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_8, згідно з якими останій придбав квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,578 га за тією ж адресою, є удаваними в частині покупця, оскільки ОСОБА_8, який є батьком її чоловіка -ОСОБА_9, придбав вказану нерухомість за кошти їхньої сім'ї від продажу спільної квартири АДРЕСА_2 Крім того, вказані договори мав укладати її чоловік ОСОБА_9 в інтересах сім'ї, а тому придбана за цими договорами нерухомість є спільною сумісною власністю подружжя, їй належить Ѕ частина цього майна.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 січня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою ОСОБА_7 відмовлено з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У поданій заяві ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеної вище ухвали касаційного суду викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах вказаної норми матеріального права.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_7 наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року; ухвалу Верховного Суду України від 12 березня 2009 року та постанову Верховного Суду України від 16 січня 2012 року (справа № 6-89цс11).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у період з 24 квітня 1999 року до 6 травня 2012 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_9 2 липня 2001 року придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_2.

24 червня 2005 року вказану квартиру ним за договором купівлі-продажу відчужено ОСОБА_14, який на цей час є власником спірного майна.

14 липня 2005 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_8, батьком відповідача ОСОБА_9, укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_8 придбав у ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_1

За договором купівлі-продажу від 6 серпня 2005 року ОСОБА_8 придбав у ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,578 га, на якій розташовано вказаний будинок.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_7 не довела належними доказами, що під час укладення договорів купівлі-продажу сторони (ОСОБА_8 та ОСОБА_11.) мали намір приховати інший правочин, який вони насправді вчинили, та факт придбання спірного майна за рахунок коштів подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_7

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, ухвалі Верховного Суду України від 12 березня 2009 року суди вважали доведеним факт того, що обов'язки покупців за договором купівлі-продажу виконали позивачі, і вони ж скористались правами покупців, а відповідачі лише формально вписані в договір, тому на підставі вимог статті 235 ЦК України суди визнали договори купівлі-продажу квартири удаваними в частині покупців й визнали покупцями позивачів.

Постанова Верховного Суду України від 16 січня 2012 року не містить висновків щодо застосування статті 235 ЦК України, а тому на неї не можна посилатися як на приклад невідповідності висновків суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми права.

Отже, наведені заявницею ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року та Верховного Суду України від 12 березня 2009 року не свідчать про неоднакове застосування статті 235 ЦК України, оскільки вони постановлені у справах з різними фактичними обставинами. У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року відсутній висновок про застосування статті 235 ЦК України.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволені заяви ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді : Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема