П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України в Софіївському районі Дніпропетровської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати управління ПФУ здійснити йому перерахунок та виплату державної пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників за три календарні роки, які передують року призначення пенсії, як передбачено статтею 40 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).

Софіївський районний суд Дніпропетровської області постановою від 15 липня 2014 року позов ОСОБА_10 задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій управління ПФУ, оскільки позивачу призначено пенсію за іншим законом, тому відповідач неправомірно застосував показник заробітної плати за 2007 рік.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 грудня 2014 року апеляційну скаргу управління ПФУ задовольнив: постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заява, із якою ОСОБА_10 звернувся до управління ПФУ, стосується не призначення пенсії, а переведення на інший вид пенсії, тому відповідач правомірно застосував показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії, що регламентується статтею 45 Закону № 1058-ІV.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 січня 2015 року відмовив ОСОБА_10 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову апеляційного суду від 17 грудня 2014 року. При цьому суд касаційної інстанції послався на пункт 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вказавши в ухвалі, що касаційна скарга ОСОБА_10 є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, ОСОБА_10 просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції.

На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення позивач послався на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 45 Закону № 1058-IV, надавши копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 травня і 25 червня 2015 року (справи №№ К/800/2756/14; К/800/19040/15, К/800/18046/15 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_10 про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_10 після звільнення із військової служби отримував пенсію за вислугу років. З 14 травня 2013 року позивач одержує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-ІV.

Не погодившись із розміром нарахованої пенсії, ОСОБА_10 звернувся до управління ПФУ із заявою, у якій просив перерахувати йому пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, які передують року призначення цієї пенсії. Проте відповідач здійснив переведення пенсії ОСОБА_10 із одного виду на інший відповідно до статті 45 Закону № 1058-ІV та при її розрахунку не застосував показник середньої заробітної плати за три календарні роки, які передують року призначення пенсії за цим Законом, а залишив такий показник за 2007 рік.

З таким рішенням управління ПФУ погодився Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, ухваливши постанову від 17 грудня 2014 року.

У свою чергу, суд касаційної інстанції відмовив ОСОБА_10 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на зазначену постанову апеляційного суду, погодившись із його висновком.

Натомість у доданих до заяви рішеннях на порівняння суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах дійшов висновку, що показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.

Верховний Суд України, вирішуючи питання про неоднакове застосування норм Закону № 1058-ІV, виходить із такого.

Статтею 1 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-ІV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі статтею 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

У частині першій статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Частиною третьою статті 45 цього Закону встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону № 1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV, однак ОСОБА_10 призначено іншу пенсію за іншим законом.

Так, ОСОБА_10 було призначено пенсію відповідно до Закону

№ 2262-ХІІ, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV він звернувся у травні 2013 року вперше. Крім того, після звільнення із військової служби позивач продовжував працювати в публічному акціонерному товаристві «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» з серпня 2001 року по травень 2013 року та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України безпідставно погодився з висновком суду апеляційної інстанції про застосування у цій справі частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 31 березня 2015 року (справа № 21-612а14).

Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Оскільки у справі, що розглядається, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, а рішення судів апеляційної і касаційної інстанцій наведеним висновкам не відповідають, ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року і постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року підлягають скасуванню, а постанова Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_10 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року скасувати, а постанову Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року - залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков В.Л. Маринченко М.І. Гриців П.В. Панталієнко О.А. Коротких І.Л. Самсін О.В. Кривенда О.О. Терлецький