П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_5 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області, про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконною бездіяльність ТУ ДСА в частині невиплати йому щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу за травень, червень 2015 року з урахуванням індексації;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену доплату.

На обґрунтування позову ОСОБА_5 вказав, що нові умови виплати щомісячної доплати за вислугу років як складової частини суддівської винагороди застосовуються до відносин з оплати праці тих суддів, які отримали право на суддівську винагороду після 29 березня 2015 року, тобто після набуття чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII).

Оскільки він отримав право на суддівську винагороду до настання цієї дати, то йому має виплачуватися щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Суди встановили, що Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013 «Про призначення суддів» ОСОБА_5 призначено на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області строком на п'ять років, а наказом голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 17 липня 2013 року № 50-ОС прийнято до штату цього суду на посаду судді.

Згідно з копією розрахункового листа за травень, червень 2015 року про розмір суддівської винагороди ОСОБА_5 відповідач не нарахував та не виплатив йому щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 22 липня 2015 року у задоволенні позову відмовив.

Суд виходив із того, що Прикінцеві та перехідні положення Закону

№ 192-VIII не містять положення стосовно збереження за суддями, які були призначені чи обрані на посаду судді до набрання чинності цим Законом, права на отримання щомісячної доплати за вислугу років відповідно до законодавства, що діяло на момент набрання чинності Законом № 192-VIII.

На сьогодні положення Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону № 192-VIII; далі - Закон

№ 2453-VI) щодо виплати суддівської винагороди, у тому числі щодо визначення стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячної доплати за вислугу років як складової частини суддівської винагороди, умов виплати такої доплати, не визнані неконституційними, також відносно них немає офіційного тлумачення Конституційного Суду України.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 16 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 березня 2016 року погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що судді, стаж роботи яких на посаді судді на момент набрання чинності Законом № 192-VIII складав менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, із набуттям чинності вказаним Законом право на отримання такої щомісячної доплати не втратили.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ТУ ДСА зазначає, що в доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 2 березня 2016 року (справа № К/800/44193/15) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення частини п'ятої статті 129 Закону № 2453-VІ (в редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) та частини п'ятої статті 133 зазначеного закону (у редакції Закону № 192-VIII).

Просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною п'ятою статті 129 Закону № 2453-VI (в редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді) суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років -

15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

29 березня 2015 року набрав чинності Закон № 192-VIII, яким затверджено нову редакцію Закону № 2453-VI.

Відповідно до частини п'ятої статті 133 цієї редакції суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років -

30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

При цьому Прикінцеві та перехідні положення Закону № 192-VIII не містять норм стосовно збереження за суддями, які були призначені чи обрані на посаду судді до набрання чинності цим Законом, права на отримання щомісячної доплати за вислугу років відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності Законом № 192-VIII.

Статтею 13 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК) будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

За правилами частини першої статті 51 БК керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Статтею 8 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Враховуючи те, що на сьогодні положення Закону № 2453-VI (в редакції Закону № 192-VIII) щодо визначення суддівської винагороди не визнані неконституційними та відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України, а Прикінцеві та перехідні положення Закону

№ 192-VIII не містять норми, якою збережено за суддями право на отримання щомісячної доплати за вислугу років відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом, то правових підстав для нарахування та виплати позивачу щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу у ТУ ДСА не було.

Не може погодитися колегія суддів і з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що відсутність норми, яка зберігає за суддями, стаж роботи яких складає меньше трьох років, право на отримання щомісячної доплати за вислугу років, є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією і законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів.

Так, зокрема, у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року

№ 18-рп/2011 цей Суд вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

Втім, як видно із правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

На підставі викладеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що з моменту набрання чинності Законом № 192-VIII право на отримання щомісячної доплати за вислугу років мають судді, стаж роботи яких складає більше трьох років.

Оскільки у справі, що розглядається, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, а рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій наведеним нормам не відповідають, ухвала Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2016 року та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року підлягають скасуванню, а постанова Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року - залишенню в силі.

Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від

16 вересня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від

3 березня 2016 року скасувати.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.Б. Прокопенко