П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до комунального закладу «Позаміський дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Супутник», третя особа - директор комунального закладу «Позаміський дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Супутник» ОСОБА_6, про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до комунального закладу «Позаміський дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Супутник» (далі - КЗ «Супутник»), в якому просив визнати незаконним наказ директора КЗ «Супутник» від 8 червня 2015 року № 43-к про звільнення його з посади сторожа за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), поновити його на роботі, зобов'язати відповідача сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн.

ОСОБА_5 зазначав, що з початку 2013 року він за усним безстроковим трудовим договором працював у КЗ «Супутник» на посаді сторожа. 8 червня 2015 року його було звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України із порушенням порядку, а саме: йому не було запропоновано іншої роботи в закладі, згоду профспілк <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2124/ed_2015_12_23/pravo1/T041618.html?pravo=1>и на його звільнення отримано з порушенням процедури, зокрема з пропуском роботодавцем строку, встановленого частиною восьмою статті 43 цього Кодексу. Крім того, директор КЗ «Супутник» ОСОБА_6 не мала права видавати наказ про його звільнення, оскільки не є власником чи уповноваженим органом власника цього закладу.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 1 жовтня 2015 року, в позові ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Диканського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 1 жовтня 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_5 порушує питання про їх скасування та ухвалення у справі нового рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 статті 40, статей 43 та 492 КЗпП України.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_5 посилається на ухвали Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року та 16 березня 2011 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2011 року, 16 травня, 12 та 14 вересня 2012 року, 25 вересня 2013 року, 26 лютого та 2 квітня 2014 року, 1 та 29 квітня, 12 серпня 2015 року та 14 січня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з початку 2013 року ОСОБА_5 за усним безстроковим трудовим договором працював у КЗ «Супутник» на посаді сторожа. 8 червня 2015 року його було звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Як вбачається зі статутних документів, КЗ «Супутник» є юридичною особою, засновником якого є Полтавська міська рада, а уповноваженим органом, який здійснює в межах своїх повноважень управління закладом, є управління освіти виконавчого комітету Полтавської міської ради.

Згідно з розділом 5 Статуту КЗ «Супутник» його очолює директор, якого призначає на посаду і звільняє з посади засновник. Відповідно до додаткової угоди про продовження терміну дії контракту з керівником КЗ «Супутник» термін контракту розпочався 28 грудня 2009 року, був продовжений 28 жовтня 2010 року до 29 листопада 2015 року і на час розгляду справи в суді був чинним.

Директор КЗ «Супутник» ОСОБА_6 як керівник закладу наділена повноваженнями, визначеними та закріпленими посадовою інструкцією та внесеними до неї змінами на підставі наказу начальника управління освіти виконавчого комітету Полтавської міської ради № 640 від 31 грудня 2014 року «Про затвердження змін і доповнень до посадових інструкцій директорів позашкільних навчальних закладів».

Цим наказом посадова інструкція директора КЗ «Супутник» ОСОБА_6 була доповнена пунктом 2.15, на підставі якої директор КЗ «Супутник» здійснює підбір, прийом на роботу, розстановку кадрів та звільнення працівників відповідно до чинного законодавства.

25 березня 2015 року управлінням освіти виконавчого комітету Полтавської міської ради на адресу директора КЗ «Супутник» у відповідь на її клопотання було надіслано лист №010901-30/1026 з роз'ясненнями щодо використання в роботі листа Міністерства освіти і науки України від 25 липня 2014 року №1/9-372, яким, зокрема, директору як керівнику оздоровчого закладу, де на оздоровлені перебувають діти, було рекомендовано запровадити на території КЗ «Супутник» професійну охорону, вживши додаткових організаційних заходів щодо забезпечення належного рівня безпеки та здійснення контролю в місцях масового перебування людей.

На виконання рекомендацій управління освіти виконавчого комітету Полтавської міської ради з урахуванням вимог листа Міністерства освіти і науки України від 25 липня 2014 року №1/9-372 директором КЗ «Супутник» ОСОБА_6 було видано наказ від 27 березня 2015 року № 8 «Про затвердження та введення в дію штатного розпису».

Про цей наказ та майбутнє вивільнення із займаної посади було повідомлено сторожа ОСОБА_5 персональним попередженням.

До профспілкового комітету КЗ «Супутник» було направлене звернення про надання згоди на звільнення сторожа ОСОБА_5, на підставі якого 3 квітня 2015 року профспілковий комітет надав згоду на таке звільнення.

Під час розгляду справи в суді було встановлено, що позивач ОСОБА_5 на час свого звільнення був членом профспілкової організації, але строк надання згоди профспілкової організації на звільнення ОСОБА_5 в один місяць (з травня 2015 року) роботодавець пропустив, звільнивши позивача 8 червня 2015 року.

Згідно з протоколом засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації КЗ «Супутник» від 11 серпня 2015 року згоду на звільнення ОСОБА_5 було надано повторно вже під час розгляду справи судом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновкам якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що при звільненні позивача не було порушено норми трудового законодавства, оскільки ОСОБА_5 було належним чином повідомлено про наказ від 27 березня 2015 року № 8 «Про затвердження та введення в дію штатного розпису», та про наступне його звільнення з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України 8 квітня 2015 року. Хоч роботодавець і порушив встановлений частиною восьмою статті 43 КЗпП України строк розірвання трудового договору з працівником після одержання згоди виборчого органу первинної профспілкової організації, але на запит суду 12 серпня 2015 року надійшов протокол профспілкового комітету первинної профспілкової організації КЗ «Супутник», відповідно до якого надано згоду на звільнення ОСОБА_5 Крім того, суди встановили, що відповідно до штатного розпису на 2015 рік КЗ «Супутник» від 1 квітня 2015 року вакантних посад для переведення ОСОБА_5 не було.

Разом з тим в ухвалах Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року та 16 березня 2011 року, ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2011 року, 16 травня, 12 та 14 вересня 2012 року, 25 вересня 2013 року, 26 лютого та 2 квітня 2014 року, 1 та 29 квітня, 12 серпня 2015 року та 14 січня 2016 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, встановлено, що позивачів було звільнено з порушенням норм трудового законодавства, зокрема установленого порядку звільнення, без згоди профспілкового органу, не уповноваженою особою.

Отже, у справі, про перегляд якої подано заяву, та у справах, судові рішення в яких надано заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин, які вказують на те, що наведені заявником ухвали судів касаційної інстанції не можна вважати підтвердженням неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602 , пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук