П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 березня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Романюка Я.М.,Яреми А.Г., -розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, управління Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання наказів протиправними та їх скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області далі - УМВС України в Житомирській області), управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Житомирській області (далі - УДАІ УМВС України в Житомирській області) про визнання наказів протиправними та їх скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позову ОСОБА_6 зазначав, що з 19 жовтня 2011 року він працював в УМВС України в Житомирській області на різних посадах, зокрема з 8 серпня 2013 року - на посаді фахівця центру надання послуг пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Овруцького та Народицького районів, підпорядкованого УДАІ УМВС України в Житомирській області. Наказом УМВС України в Житомирській області від 9 жовтня 2014 року № 993 його звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Посилаючись на протиправність наказу про звільнення та безпідставність притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, оскільки він жодних порушень трудової дисципліни, трудових чи функціональних обов'язків не вчиняв, письмових пояснень щодо порушень не надавав, ОСОБА_6 просив суд: визнати наказ УМВС України в Житомирській області від 10 червня 2014 року № 524 в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани протиправним та скасувати його; визнати наказ УМВС України в Житомирській області від 9 жовтня 2014 року № 993 в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з роботи протиправним та скасувати його; поновити його на роботі на посаді фахівця центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Овруцького та Народицького районів, підпорядкованого УДАІ УМВС України в Житомирській області; стягнути солідарно з УМВС України в Житомирській області та УДАІ УМВС України в Житомирській області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 17 тис. 388 грн 24 коп.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 24 квітня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено: визнано наказ УМВС України в Житомирській області від 10 червня 2014 року № 524 в частині притягнення ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани протиправним та скасовано його в цій частині; визнано наказ УМВС України в Житомирській області від 9 жовтня 2014 року № 993 в частині притягнення ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з роботи протиправним та скасовано його в цій частині; поновлено ОСОБА_6 на роботі на посаді фахівця центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Овруцького та Народицького районів, підпорядкованого УДАІ УМВС України в Житомирській області; стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 17 тис. 388 грн 24 коп.; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць; вирішено питання про сплату судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 14 липня 2015 року рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 24 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року відмовлено ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження у справі.

У вересні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих саме норм матеріального права - статті 148 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2015 року ОСОБА_6 просив скасувати оскаржуване судове рішення суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 24 квітня 2015 року.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_6 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року та 13 серпня 2014 року і ухвали Верховного Суду України від 2 квітня 2008 року та 25 травня 2007 року.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 8 серпня 2013 року ОСОБА_6 працював в УМВС України в Житомирській області на посаді фахівця центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Овруцького та Народицького районів, підпорядкованого УДАІ УМВС України в Житомирській області.

У травні 2014 року комісією Департаменту ДАІ МВС України було проведено позапланову перевірку організації діяльності УДАІ УМВС України в Житомирській області, за наслідками якої комісія дійшла висновку щодо проведення службового розслідування, яке закінчено 5 червня 2014 року.

У ході службового розслідування були виявлені порушення ОСОБА_6 у проведенні реєстрації, перереєстрації та зняття з обліку транспортних засобів: 9 січня 2014 року, 26 квітня 2014 року, 19 березня 2014 року та 14 травня 2014 року.

Наказом УМВС України в Житомирській області від 10 червня 2014 року № 524 за допущені порушення ОСОБА_6 оголошено догану.

Крім того, згідно з висновком службового розслідування, затвердженим в.о. начальника УМВС України в Житомирській області Полковніковим Г.В. від 20 вересня 2014 року, виявлені порушення ОСОБА_6 під час здійснення ним реєстрації, перереєстрації та зняття з обліку транспортних засобів, зокрема, 11 грудня 2013 року, 12 квітня 2014 року, 14 травня 2014 року, 27 травня 2014 року, 29 травня 2014 року, 6 червня 2014 року вимог пункту 3.9 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом МВС України від 11 серпня 2010 року № 379, та пунктів 5, 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388.

Наказом УМВС України в Житомирській області від 9 жовтня 2014 року № 993 за вказані порушення позивача звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що застосування заходу дисциплінарного стягнення у вигляді догани щодо ОСОБА_6 здійснено з порушенням закону та статті 148 КЗпП України, а тому цей наказ є протиправним. Крім того, суд, установивши неправомірність попереднього дисциплінарного стягнення до ОСОБА_6, застосованого наказом від 10 червня 2014 року № 524 та відсутність згоди первинної профспілкової організації на звільнення позивача, вважав, що він підлягає поновленню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того,що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом, передбачений статтею 233 КЗпП України, й поважних причин на його поновлення не встановлено.

Водночас в ухвалі Верховного Суду України від 2 квітня 2008 року, наданій заявником на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції виходив з доведеності факту того, що накази про застосування дисциплінарних стягнень були видані відповідачем з порушенням положень статті 148 КЗпП України в строки, які перевищували місячний термін з дня виявлення проступку, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 цього Кодексу.

Отже, ухвала яка переглядається, та надана для порівняння ухвала Верховного Суду України від 2 квітня 2008 року постановлені у справах з різними фактичними обставинами, зокрема в частині доводів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих саме норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 148 КЗпП України.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року та від 13 серпня 2014 року не вказують на неоднакове застосування норм матеріального права, оскільки цими ухвалами суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справи на новий розгляд з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Не свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права й надана заявником для порівняння ухвала Верховного Суду України від 25 травня 2007 року, оскільки ця ухвала постановлена Верховним Судом України не як судом касаційної інстанції, а в порядку перегляду судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами відповідно до статті 353 ЦПК України в редакції, яка була чинною до 22 жовтня 2010 року.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_6 та скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко Судді:Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема