П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю:

представника Верховної Ради України - Селіванова А.О.,

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - Лутковської В.В.,

народного депутата України - Тарути С.О.,

директора Харківської правозахисної групи - Захарова Є.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_12 до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 5 березня 2015 року № 250-VIIІ «Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» в частині обрання на посаду судді безстроково ОСОБА_12.» (далі - Постанова № 250-VІІІ),

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_12 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправною та нечинною Постанову № 250-VІІІ.

На обґрунтування позову ОСОБА_12 зазначив, що Постанова № 250-VІІІ, якою визнано такою, що втратила чинність, Постанову Верховної Ради України від 7 червня 2012 року № 4919-VI «Про обрання суддів» (далі - Постанова № 4919-VI) в частині обрання його (ОСОБА_12.) на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково, є незаконною, оскільки таке звільнення з посади судді, обраного безстроково, не передбачено Конституцією та законами України. Послався позивач і на рішення Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2012 року (справа № 9991/1139/12), яким встановлено, що Постанова № 4919-VI в частині обрання ОСОБА_12 на посаду судді безстроково прийнята Верховною Радою України відповідно до вимог Конституції та законів України. Крім того, зазначив про те, що не був повідомлений належним чином про пленарне засідання Верховної Ради України, на якому приймалось рішення щодо ухвалення оскаржуваної Постанови, тому був позбавлений можливості бути присутнім при прийнятті рішення, надавати пояснення та висловлювати заперечення.

Вищий адміністративний суд України постановою від 26 травня 2015 року позов задовольнив частково: визнав незаконною Постанову № 250-VІІІ, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що процедура призначення, звільнення та переведення судді встановлена Конституцією України, Законом України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР), Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI), Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі - Регламент Верховної Ради України). Порядок розгляду питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлений Законом № 2453-VI та Регламентом Верховної Ради України (частина перша статті 111 Закону № 2453-VI). Проте Постановою № 250-VІІІ позивача фактично звільнено з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області без будь-якого подання Вищої ради юстиції, тобто Верховною Радою України не був дотриманий порядок звільнення судді з посади, визначений статтею 126 Конституції України. Також суд зазначив, що Постанова № 4919-VI не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, спрямованим на реалізацію парламентом своїх повноважень щодо обрання посадових осіб, і ця постанова була виконана. Приймаючи Постанову № 250-VІІІ, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень та прийняв оскаржувану Постанову у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України. Взяв суд до уваги і чинну постанову Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2012 року, якою встановлено, що Постанова № 4919-VI в частині обрання ОСОБА_12 на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково прийнята Верховною Радою України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Суд також погодився з доводами позивача про порушення його права на безпосередню участь у процесі прийняття рішення, надання пояснень та доказів на підтвердження певних обставин.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, Верховна Рада України звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). На думку відповідача, позов ОСОБА_12 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки вирішення питань, про які йдеться у цьому позові, є компетенцією Конституційного Суду України. За змістом заяви відповідач просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року та закрити провадження у справі.

У судовому засіданні представник Верховної Ради України Селіванов А.О. підтримав подану відповідачем заяву та навів доводи на її обґрунтування.

Народний депутат України Тарута С.О. та директор Харківської правозахисної групи Захаров Є.Ю. у своїх поясненнях стверджували, що Постанова № 250-VІІІ прийнята Верховною Радою України в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, у зв'язку з чим підстав визнавати її незаконною немає.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лутковська В.В. підкреслила, що призначення та звільнення суддів має відбуватися відповідно до вимог Конституції та законів України. Вважає, що Верховний Суд України має дати оцінку наведеним у заяві про перегляд доводам та постановити законне і обґрунтоване судове рішення.

Заслухавши пояснення зазначених осіб, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 18 КАС Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України. Особливості провадження у таких справах встановлені у статті 171-1 КАС, згідно з частиною першою якої правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 (справа щодо актів про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення їх з посад), до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань виключно щодо відповідності Конституції України актів Верховної Ради України, Президента України про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення їх з посад, а не щодо їх законності.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), згідно з якою здійснення судочинства Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції щодо актів Президента України та Верховної Ради України з питань призначення чи звільнення посадових осіб означає розгляд справ щодо конституційності зазначених актів у формі конституційного судочинства, а щодо їх законності - судами загальної юрисдикції у формі відповідного судочинства (частина третя статті 124 Конституції України). Підсудність справ такої категорії та особливості процедури їх розгляду судами загальної юрисдикції відповідного рівня підлягають визначенню процесуальним законом.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що позовна заява ОСОБА_12 має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

У справі, що розглядається, суд установив, що Постановою № 4919-VI ОСОБА_12 обрано безстроково на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області. 5 березня 2015 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 250-VІІІ, якою визнано такою, що втратила чинність, Постанову № 4919-VI в частині обрання позивача на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково як таку, що прийнята в цій частині з порушенням вимог Конституції України. Суд дійшов висновку, що, прийнявши Постанову № 250-VІІІ, Верховна Рада України фактично звільнила позивача з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області без законних на те підстав.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, погоджуючись з таким висновком Вищого адміністративного суду України, виходить із такого.

Процедура призначення, звільнення та переведення судді встановлена Конституцією України, Законом № 2453-VI, Законом № 22/98-ВР, Регламентом Верховної Ради України.

Відповідно до частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Відповідно до вимог статті 52 Закону № 2453-VI судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до цього Закону. Загальні умови звільнення судді з посади передбачені статтею 100 Закону № 2453-VI, згідно з якою суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

У статті 131 Конституції України зазначено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад (пункт 1 частини першої цієї статті).

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що частиною п'ятою статті 126 Конституції України та главою 1 Закону № 2453-VI передбачено виключний перелік підстав звільнення з посади судді, а статтею 131 Конституції України та Законом № 22/98-ВР визначено орган, відповідальний за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, до повноважень якого, зокрема, належить внесення подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав.

Як установив суд та убачається з матеріалів справи, Постанова № 250-VІІІ приймалася без жодного подання Вищої ради юстиції та дотримання порядку звільнення судді.

Крім того, судом було досліджено і постанову Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2012 року, згідно з якою Постанова № 4919-VI в частині обрання ОСОБА_12 на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково прийнята Верховною Радою України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що Вищий адміністративний суд України розглянув справу з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування постановленого у справі рішення немає.

Керуючись частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Верховної Ради України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда

Судді:О.Ф. Волков О.А. Коротких П.В. Панталієнко М.І. Гриців В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко