П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 червня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 15 вересня 2014 року його було звільнено за прогули без поважних причин з посади слюсаря приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" (далі - ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот"). Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки його відсутність на роботі була обумовлена поважними причинами, пов'язаними з небезпекою для життя і здоров'я в період проведення антитерористичної операції (далі - АТО) в м. Сєвєродонецьку, ОСОБА_6 просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позивач також посилався на те, що незаконним звільненням йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 5 тис. грн., та яку просив стягнути з відповідача.

Крім того, позивач зазначав, що він є членом профспілкового комітету, у зв'язку із чим має право на додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати на час профспілкового навчання, але відповідач протиправно не надав йому такої відпустки, тому просив стягнути з відповідача заробітну плату за чотири дні перебування на профспілковому навчанні у розмірі 252 грн.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 лютого 2015 року позов задоволено частково: поновлено ОСОБА_6 на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 5 розряду цеху нейтралізації та очищення промислових стічних вод ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот"; стягнуто з ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" на користь ОСОБА_6 8 тис. 588 грн 80 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1 тис. 500 грн на відшкодування моральної шкоди. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_6 на роботі та в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах заробітної плати за один місяць. Стягнуто з ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" на користь держави судовий збір у сумі 243 грн 60 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 29 квітня 2015 року рішення районного суду в частині стягнення з ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено: стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 11 тис. 158 грн. 35 коп. та стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 482 грн 33 коп. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2015 року та направлення справи на новий розгляд у частині обчислення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині стягнення заробітної плати за дні оплачуваної відпустки для проведення профспілкового навчання з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини сьомої статті 252 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

У решті ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2015 року не оскаржується.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_6 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого, 26 червня та 6 листопада 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У частині наведених у заяві доводів ОСОБА_6 щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми частини сьомої статті 252 КЗпП України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Суди встановили, що згідно з посвідченням, виданим Незалежною профспілкою гірників України, та повідомленням про обрання до складу профкому на загальних зборах 15 липня 2013 року ОСОБА_6 є членом профспілкового комітету первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України робітників ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот".

26 червня 2014 року, перебуваючи в м. Харкові, позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому оплачуваної відпустки з 1 по 4 липня 2014 року для участі в семінарі, що проводився Незалежною профспілкою гірників України в м. Києві, додавши до заяви інформаційне повідомлення. Ця заява була направлена рекомендованим листом та отримана відповідачем 27 червня 2014 року.

Зазначений семінар позивач відвідав, що підтверджується довідкою.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення заробітної плати за дні оплачуваної відпустки для участі у профспілковому навчанні, передбаченому частиною сьомою статті 252 КЗпП України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновком апеляційного суду про те, що обов'язковою умовою надання такої відпустки є волевиявлення обох сторін, а не тільки працівника.

Оскільки, надання позивачу такої відпустки не було погоджено з відповідачем, наказ про надання відпустки не видавався, заробітна плата за чотири дні перебування на семінарських заняттях не нараховувалась, а тому відсутні правові підстави для її стягнення.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції, з огляду на те, що згідно із частиною сьомою статті 252 КЗпП України, статтею 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та пунктом 14.6 колективного договору передбачається надання додаткової відпустки на час профспілкового навчання зі збереженням середньої заробітної плати за рахунок роботодавця, погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про задоволення позову. Обов'язковою умовою надання такої відпустки є волевиявлення обох сторін, а не тільки особи, яка хоче взяти участь у профспілковому навчанні. Абзацом 8 пункту 8.5 колективного договору передбачено, що зазначена відпустка оформлюється на підставі відпускної записки. Оформлення відпускної записки передбачає особисту ініціативу робітника, проте заява робітника про надання йому додаткової відпустки на період профспілкового навчання та наказ адміністрації підприємства про надання такої відпустки відсутні.

В той час як у справі, яка переглядається колективним договором питання щодо надання додаткової відпустки на час профспілкового навчання зі збереженням середньої заробітної плати за рахунок роботодавця не передбачено.

Отже, порівняння наведеного судового рішення із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Доводи заявника про наявність неоднакового застосування пунктів 2, 8 Порядку щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу не знайшли свого підтвердження, оскільки у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, збільшуючи розмір стягнення до 11 тис. 158 грн 35 коп., дійшов висновку про те, що під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід враховувати пункти 5 та 8 Порядку, за змістом яких нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Ці нарахування провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством,

календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням

заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців

робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на

число календарних днів за цей період.

Натомість в ухвалі Вищого спеціалізованого суду україни з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 червня 2013 року, наданій заявником для порівняння, розглядаючи спір про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд скасував рішення апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції з огляду на порушення відповідачем норм статей 24, 31, частини п'ятої статті 235 цього Кодексу, оскільки відповідач добровільно рішення суду в частині негайного виконання щодо поновлення на роботі позивача не виконав, тому на підставі статті 236 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Ухвалою від 6 лютого 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про незаконність звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, оскільки таке звільнення можливе лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, та про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у справі, яка переглядається, та у справах, на рішення яких заявник посилається в обґрунтування своєї заяви, за однаковим правовим регулюванням подібних правовідносин, судами встановлено різні фактичні обставини, що є підставою для відмови у задоволені заяви.

Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України є приводом для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_6

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , статтею 3605 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Н.П. Лященко А.Г. Ярема