ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до Рівненської міської ради (далі - Міськрада), треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, про визнання протиправним та скасування рішення,

встановила:

У грудні 2013 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Міськради від 19 липня 2007 року № 964 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та скасування окремих пунктів рішення Рівненської міської ради» (далі - Спірне рішення) в частині передачі в приватну власність безоплатно земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд площею 547 кв. м громадянам ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_13 і ОСОБА_10 та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 25 липня 2008 року, виданий ОСОБА_10 на земельну ділянку площею 0,0547 га на АДРЕСА_1.

На обґрунтування позову послався на те, що Спірне рішення прийнято всупереч вимогам земельного законодавства.

Суди встановили, що позивач і треті особи є власниками квартир та проживають у сусідніх житлових будинках, що знаходяться в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Спірним рішенням земельна ділянка площею 0,0547 га на АДРЕСА_1 була безоплатно передана в приватну власність для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд громадянам ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_10, на підставі якого ОСОБА_10 було видано державний акт на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 25 липня 2008 року зі списком співвласників земельної ділянки.

Прийняттю цього рішення передувало розроблення приватним підприємством «Зембудпроект» на замовлення третіх осіб технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право спільної сумісної (часткової) власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Приватизацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 Міськрада провела за скороченою (спрощеною) процедурою без виготовлення проекту відведення земельної ділянки відповідно до частини першої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК), свідченням чого є технічна документація із землеустрою щодо складання державного акта на право спільної сумісної (часткової) власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд

ОСОБА_11, ОСОБА_12 та інших третіх осіб, розташовану в АДРЕСА_1.

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 30 квітня 2014 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував Спірне рішення та визнав недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 жовтня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 листопада 2015 року постанову суду апеляційної інстанції скасував та залишив у силі постанову суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, вказав на порушення Міськрадою порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, встановленого статтею 118 ЗК.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_10 зазначає про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) стосовно поняття «суд, встановлений законом». Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2015 року, постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року та постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 30 квітня 2014 року, а провадження у справі закрити.

Як на приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 27 серпня 2015 року (справа № К/800/23665/15), в якій вирішувалось питання встановлення юрисдикції у спорі, предметом якого була перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї.

Посилається також на невідповідність рішення суду касаційної інстанції правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року (справа № 21-345а15).

В аспекті заявлених вимог колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справі, що розглядається, суди всіх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_9 до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, спір стосується не стільки правомірності Спірного рішення про безоплатну передачу в приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд третім особам та іншим як об'єднанню співвласників, скільки фактичного набуття права власності на земельну ділянку третіми особами та володіння нею, яка, на думку позивача, передана їм у власність з порушенням установленого порядку, що унеможливлює визнання їх користувачами цієї землі.

З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішення суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є Міськрада, стосується відносин щодо спільної власності третіх осіб на спірну земельну ділянку і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЗК, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_10 задовольнити.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 30 квітня 2014 року, постанову Житомирського апеляційного адміністративного суд від 29 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький