Постанова ВСУ від 01.06.2016 року у справі №3-295гс16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

верховний суд україни ( ВСУ )

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 червня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого суддів:Берднік І.С., Барбари В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б.,

за участю представників:

приватного акціонерного товариства

"Страхова компанія "ВУСО" - Жигальської Ю.Ю.,

приватного акціонерного товариства

"Українська охоронно-правова компанія" - Власюка В.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27 січня 2016 року у справі

№ 910/22034/15 за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" про стягнення суми,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року приватне акціонерне товариство "Cтрахова компанія "ВУСО" (далі - ПрАТ "СК "ВУСО") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (далі - ПрАТ "УОСК") про стягнення 57 025,22 грн збитків у розмірі виплаченого страхового відшкодування, а також 3 % річних у сумі 970,60 грн і 19 257,05 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату в порядку регресу страхового відшкодування.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ПрАТ "СК "ВУСО", виплативши страхувальникові страхове відшкодування в сумі 57 025,22 грн на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 1 квітня 2014 року № 1321641-02-10-01 у зв'язку з пошкодженням автомобіля NISSAN X-TRAIL під час дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), зазнав збитків і набув права регресної вимоги до відповідача, який є особою, відповідальною за завдані збитки, згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АС/8838183).

На регресну вимогу позивача у встановлений строк відповідач не перерахував суму виплаченого позивачем потерпілому страхового відшкодування, внаслідок чого прострочив виконання грошового зобов'язання.

Позивач просив задовольнити його позовні вимоги на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1524/ed_2015_03_02/pravo1/T031058.html?pravo=1>, статей 625, 993 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844081/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1> Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844294/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 вересня

2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "УОСК" на користь ПрАТ "СК "ВУСО" страхове відшкодування в сумі

49 000,00 грн; витрати зі сплати судового збору в сумі 1 827,00 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми страхового відшкодування, суд першої інстанції послався на положення статті 1191 ЦК, статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і зазначив, що позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором добровільного страхування наземного транспорту, отримав право вимоги до ПрАТ "УОСК", адже цивільно-правову відповідальність винної особи застраховано відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд дійшов висновку, що дія положень частини 2 статті 625 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1> про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

3 % річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від

16 листопада 2015 року рішення Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2015 року скасовано частково. Резолютивну частину рішення викладено в іншій редакції. Стягнуто з ПрАТ "УОСК" на користь ПрАТ "СК "ВУСО" страхове відшкодування в сумі

49 000,00 грн, 3 % річних у сумі 970,60 грн та 19 257,05 грн інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827,00 грн.

Стягнуто з ПрАТ "УОСК" на користь ПрАТ "СК "ВУСО" за подання апеляційної скарги 2 009,70 грн.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 970,60 грн та інфляційних втрат у сумі 19 257,05 грн, виходив із того, що позивач направляв відповідачеві регресну вимогу від 18 вересня 2014 року

№ 4049 про відшкодування страхової виплати, яку ПрАТ "УОСК" залишило без задоволення, а отже, прострочило виконання грошового зобов'язання. При цьому положення частини 2

статті 625 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних застосовуються в разі порушення як договірних, так і позадоговірних грошових зобов'язань, у тому числі й до зобов'язань з відшкодування шкоди в порядку регресу, незалежно від підстав їх виникнення, визначених статтею 11 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843042/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>.

Вищий господарський суд України постановою від 27 січня

2016 року скасував постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2015 року в частині стягнення

3 % річних у сумі 970,60 грн і 19 257,05 грн інфляційних втрат, а рішення Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2015 року залишив у силі.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив із того, що цивільні права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах виникли із позадоговірних відносин, які регулюються нормами права глави

82 ЦК і законодавством про страхування. Норми зобов'язального права, а саме, статті 625 ЦК, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 січня 2016 року у справі № 910/22034/15 з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ПрАТ "СК "ВУСО", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 625 ЦК, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати цю постанову та залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2015 року.

На обґрунтування своїх доводів ПрАТ "СК "ВУСО" долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 29 січня 2013 року у справі № 5011-16/11067/2012, від

4 грудня 2012 року у справі № 5011-68/7859-2012, від 15 листопада 2011 року у справі № 44/157.

У зазначених постановах суд касаційної інстанції, застосувавши до аналогічних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов протилежного висновку про те, що положення частини 2 статті 625 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних застосовуються в разі порушення як договірних, так і позадоговірних грошових зобов'язань, у тому числі й до зобов'язань з відшкодування шкоди в порядку регресу, незалежно від підстав їх виникнення, визначених статтею 11 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843042/ed_2015_09_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції положень частини 2 статті 625 ЦК, про які йдеться у заяві, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 1 квітня 2014 року між ПрАТ "СК "ВУСО" (страховик) і товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСИМУС С" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 1321641-02-10-01 (далі - договір добровільного страхування), за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме NISSAN X-TRAIL, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

3 червня 2014 року на перехресті вул. Вереснева та

вул. Російська в місті Києві відбулася ДТП за участю застрахованого транспортного засобу та транспортного засобу VOLKSWAGEN CADDY, державний знак НОМЕР_2, яким керував

ОСОБА_10

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від

24 червня 2014 року у справі №753/10730/14-п встановлено, що ДТП трапилася через порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_10П, у зв'язку з чим зазначену фізичну особу притягнуто до адміністративної відповідальності.

Внаслідок цієї ДТП застрахований транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.

Згідно з актом виконаних робіт товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОАЛЬЯНС КИЇВ" (далі - ТОВ "АВТОАЛЬЯНС КИЇВ") від 6 серпня 2014 року № АН055987 загальна вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу складає 57 025,22 грн.

Відповідно до звіту від 26 червня 2014 року № 14/6/525/616712 здійсненого на замовлення позивача фізичною особою - підприємцем ОСОБА_11, вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу становить 50 430,71 грн.

ПрАТ "СК "ВУСО" на підставі договору добровільного страхування та з урахуванням акта виконаних робіт ТОВ "АВТОАЛЬЯНС КИЇВ" від 6 серпня 2014 року № АН055987 та звіту від 26 червня 2014 року № 14/6/525/616712 здійснило виплату страхового відшкодування в сумі 57 025,22 грн (платіжне доручення від 23 липня 2014 року № 8341) відповідно до статті 25 Закону України "Про страхування" на підставі заяви страхувальника.

Статтею 993 ЦК передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічне положення наведено у статті 27 Закону України "Про страхування".

Оскільки цивільно-правову відповідальність винної особи на момент скоєння ДТП було застраховано ПрАТ "УОСК", відповідальною особою перед ПрАТ "СК "ВУСО" за відшкодування страхової виплати є ПрАТ "УОСК". А після виплати страхового відшкодування страхувальнику до ПрАТ "СК "ВУСО" перейшло право вимоги до відповідальної особи - ПрАТ "УОСК".

Встановлено, що 18 вересня 2014 року позивач у порядку досудового врегулювання спору звернувся до відповідача із регресною вимогою № 4049 про відшкодування страхової виплати у розмірі 57 025, 22 грн.

Відповідач претензію отримав 22 вересня 2014 року.

На адресу ПрАТ "СК "ВУСО" надійшов лист від ПрАТ "УОСК" від 22 січня 2015 року № 527, в якому відповідач визнав регресну вимогу в частині суми страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн, виходячи із того, що за договором обов'язкового страхування транспортного засобу VOLKSWAGEN CADDY, державний номер НОМЕР_2, водія якого визнано винним у скоєнні ДТП, ліміт за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн, а франшиза - 1 000,00 грн.

Втім на час звернення позивача до суду відповідач зазначеної суми не сплатив.

У зв'язку з наведеним позивач просив стягнути з відповідача, крім суми виплаченого ним страхувальнику страхового відшкодування, 3 % річних - 970,60 грн та інфляційні втрати - 19 257,05 грн.

Предметом розгляду Верховного Суду України є застосування судом касаційної інстанції положень статті 625 ЦК у правовідносинах із відшкодування шкоди в порядку регресу.

Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Статтею 979 ЦК встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.

Cтаття 625 ЦК розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 ЦК зобов'язання виникають із підстав, встановлених статею 11 ЦК.

Згідно зі статею 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК.

У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України наведене до уваги не взяв та допустив порушення норм матеріального права, що призвело до помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення

3 % річних та інфляційних втрат.

З огляду на викладене заява ПрАТ "СК"ВУСО" підлягає задоволенню, постанова Вищого господарського суду України від

27 січня 2016 року - скасуванню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2015 року - залишенню в силі як помилково скасована.

Керуючись статтями 11114 , 11116 , 11123 , 11124 , 11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України