ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року Справа № 912/484/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 (головуючий суддя Коваль Л.А., судді Верхогляд Т.А., Чередко А.Є.)у справі№ 912/484/16 Господарського суду Кіровоградської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 311 666, 74 грн.,за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4дотовариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"про визнання договору лізингу недійсним,

за участю представниківпозивачаГорячев А.В.,відповідачаОСОБА_6,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 04.05.2016 у справі №912/484/16 позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" 61 429, 66 грн., в задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 у справі №912/484/16 рішення господарського суду Кіровоградської області від 04.05.2016 змінено в частині суми задоволених позовних вимог. Викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" збитки у сумі 38 216,01 грн. В решті рішення господарського суду Кіровоградської області від 04.05.2016 у справі № 912/484/16 залишено без змін."

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач за первісним позовом звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 215, 216, 806 ЦК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача і відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

09.12.2013 ТОВ "Порше Лізинг Україна" (за договором - лізингодавець) та ФОП ОСОБА_4 (за договорм - лізингоодержувач) уклали договір про фінансовий лізинг № 00009201, за умовами якого об'єктом лізингу є транспортний засіб типу VW Tiguan FL 2.0 TSI, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1, 2013 року виробництва, вартістю 37745,51 доларів США (гривневий еквівалент 311 966, 64 грн.).

Додатком до договору та його невід'ємною частиною є загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (далі - умови), які разом з договором складають контракт.

Відповідно п. 1 умов контракт, а також графік покриття витрат та виплати лізингових платежів як додаток до контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг Україна", а також передачі об'єкта лізингу лізингоодержувачу згідно з положеннями ЗУ "Про фінансовий лізинг", а також іншими чинними положеннями законодавства України.

За змістом п.п. 3.2.-3.4 умов ТОВ "Порше Лізинг Україна" придбав об'єкт лізингу (отримав право власності) та передав лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та цього контракту. Лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу відповідно до контракту. Після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбає об'єкт лізингу у ТОВ "Порше Лізинг Україна" за купівельною ціною, що буде визначена лізингодавцем, з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, яке регулює відносини сторін за контрактом, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем всіх належних до сплати платежів купівельна ціна об'єкта лізингу буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів розмір купівельної ціни буде визначений відповідним чином.

Згідно з п. 4.1 умов ТОВ "Порше Лізинг Україна" зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли ТОВ "Порше Лізинг Україна" матиме право розірвати цей контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

Згідно з п. 6.1 умов для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця зобов'язаний здійснювати на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, що являє собою невід'ємну частину контракту.

У пунктах 6.5, 6.10 умов сторонами встановлено, що лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, визначений ТОВ "Порше Лізинг Україна", не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат і виплати лізингових платежів.

Пунктом 6.17. умов передбачено, що зобов'язання зі сплати всіх та будь-яких платежів за контрактом покладається на лізингоодержувача, якщо інше прямо не передбачено контрактом. Лізингоодержувач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5-ти робочих днів з моменту відправлення ТОВ "Порше Лізинг Україна" відповідної вимоги та/або рахунку, якщо інший термін не обумовлений у контракті або погоджений сторонами додатково.

Згідно з п. 8.2 умов у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ "Порше Лізинг Україна": еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу; компенсація будь-яких витрат, понесених ТОВ "Порше Лізинг Україна", та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту.

Якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш як 30 днів, ТОВ "Порше Лізинг Україна" має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку за виконавчим написом нотаріуса.

Згідно з п. 12.6.1 умов ТОВ "Порше Лізинг Україна" має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту та право на повернення об'єкта лізингу, зокрема, у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Пунктом 12.7 умов передбачено, що день, який вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту, визначається ТОВ "Порше Лізинг Україна" у відповідному повідомленні/вимозі. Лізингодавець надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту.

Сторонами контракту підписано графік покриття витрат та виплати лізингових платежів, згідно з якими строк лізингу - 60 місяців; вартість об'єкта лізингу - 37 745, 51 доларів США; авансовий платіж - 15 098, 20 доларів США, обсяг фінансування - 22 647, 31 доларів США.

12.12.2013 за актом прийому-передачі позивач виконав свої зобовязання за контрактом та передав, а відповідач прийняв об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Tiguan FL 2.0 TSI, шасі НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1, 2013 року виробництва, реєстраційний знак НОМЕР_2, колір сірий, новий. Відповідач свої зобовязання за контрактом належним чином не виконував.

23.09.2015 позивач направив на адресу відповідача вимогу про погашення поточної заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 36320,75 грн., а також штрафних санкцій за прострочення сплати будь-яких платежів в розмірі 2055,32 грн., витрат, понесених лізингодавцем з метою повернення простроченої заборгованості лізингоодержувача згідно з договором в розмірі 3312,00 грн., про повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що договір про фінансовий лізинг від 09.12.2013 за № 00009201 розірвано у позасудовому порядку у зв'язку з відмовою позивача від вказаного договору.

Об'єкт лізингу за вимогою позивача мав бути повернутий відповідачем до 16.10.2015. Відповідач добровільно об'єкт лізингу позивачу не повернув.

20.11.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. вчинено виконавчий напис № 1664 про повернення відповідачем на користь позивача об'єкта лізингу.

26.11.2015 постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № 49566571 з примусового виконання вказаного виконавчого напису.

28.01.2016 за актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу транспортний засіб, який є об'єктом лізингу, затримано та доставлено для зберігання на спеціальний майданчик.

09.02.2016 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП № 49566571).

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача збитків у загальному розмірі 311 666, 74 грн.

За приписами частини першої статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом (параграф 6. Лізинг) та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтею 11 ЗУ "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу до нього права власності на товар.

Положеннями ст. 7 ЗУ "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно зі ст. 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, а за ст. 11 даного закону лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

За положеннями пунктів 5, 6 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, а також вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ст. 217 ГК України відшкодування збитків є видом господарських санкцій у сфері господарювання.

Відповідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 311666,74 грн. та зазначає, що заявлена до стягнення сума складається, зокрема, з реальних збитків у розмірі 23832,00 грн., а саме: витрат в сумі 9860, 00 грн., а з урахуванням ПДВ - 11832,00 грн., понесених позивачем у зв'язку із супроводженням повернення заборгованості, здійсненням розшуку майна позивача, представництвом інтересів позивача у виконавчому провадженні за договором про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012; витрат в сумі 10000,00 грн., а з урахуванням ПДВ - 12 000,00 грн., понесених у зв'язку з наданням останньому юридичних консультацій, підготовкою процесуальних документів та представництвом інтересів позивача у суді за договором про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010.

Також господарські суди встановили, що понесення позивачем зазначених витрат підтверджується в розмірі 9 860, 00 грн., про що свідчить наявні в матеріалах справи: договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012 між ТОВ "Юридична компанія "Тріпл СІ" та ТОВ "Порше Лізинг Україна"; акти наданих послуг від 31.08.2015 № 381, від 31.10.2015 № 504, від 30.09.2015 № 443, від 20.11.2015 № 550 на загальну суму 9860, 00 грн.; рахунки-фактури; платіжні доручення, відповідно до яких ТОВ "Порше Лізинг Україна" перерахувало на користь ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" грошові кошти згідно зазначених рахунків. Проте позивач до судів попередніх інстанцій не надав докази понесених витрат в розмірі 10 000,00 грн., а саме не надав докази оплати рахунків-фактур.

Окрім зазначеного вище, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що заявляючи вимоги про стягнення з відповідача реальних збитків у сумі 23 832, 00 грн., позивач включив до даної суми також і податок на додану вартість у загальній сумі 3 972, 00 грн., оскільки він є платником податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства України. Проте оскільки в даному випадку позивачем заявлено до стягнення саме понесені ним витрати, а не вартість послуг, відсутні підстави для збільшення суми витрат на розмір податку на додану вартість, що становить 3972,00 грн., до того ж доказів оплати зазначених сум податку позивачем судам не надано.

Іншою складовою заявлених позивачем до стягнення з відповідача збитків в розмірі 311666,74 грн. є упущена вигода у вигляді щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 62518,34 грн., а саме з жовтня 2015 року по січень 2016 року.

За змістом п. 6.3 умов сторони погодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за контрактом на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншим банком) або Національним банком України, як буде обрано за рішенням лізингодавця, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню.

Згідно з п. 12.9 умов у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2 умов, а також якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ТОВ "Порше Лізинг Україна", якщо інша адреса не вказана лізингодавцем, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує ТОВ "Порше Лізинг Україна" будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ТОВ "Порше Лізинг Україна" та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про продаж об'єкта лізингу, відтак не вбачається можливим і визначення передбаченої п. 12.9 умов різниці, що за умовами контракту становить упущену вигоду.

Враховуючи дату припинення договору - 16.10.2015, у відповідача виник обов'язок сплатити на користь позивача лізинговий платіж відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів в сумі 7025,96 грн. за 15 днів жовтня 2015 року.

Щодо решти суми заявлених лізингових платежів апеляційний господарський суд визначив таке.

Договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, у зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Кожен лізинговий платіж складається з відсотків за користування об'єктом лізингу, комісії та відшкодування частини вартості об'єкта лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Таким чином апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що оскільки право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього після розірвання договору такої складової частини лізингового платежу як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними.

Об'єкт лізингу вилучений з користування відповідача 28.01.2016. Отже, позивач не зазнав збитків (упущеної вигоди) в частині такої складової лізингового платежу як відшкодування вартості майна, оскільки об'єкт лізингу повернуто позивачу.

Тому позивач зобов'язаний сплатити на користь відповідача частину лізингового платежу за користування об'єктом лізингу, комісію та проценти за користування об'єктом лізингу з 16.10.2015 по 28.01.2016.

Апеляційним господарським судом також встановлено, що лізинговий платіж за жовтень 2015 року оплачений у сумі 4623, 93 грн. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції розрахована заборгованість з лізингового платежу за жовтень у загальній сумі 10 688, 06 грн., тому несплачена частина платежу за жовтень становить 6 064, 13 грн. (10 688, 06 грн. - 4 623, 93 грн.).

Зважаючи на те, що відповідач безпідставно утримував об'єкт лізингу після розірвання договору та неправомірно продовжував користуватися об'єктом лізингу до 28.01.2016, апеляційний господарський суд правильно встановив повний склад господарського правопорушення для стягнення збитків, яких зазнав позивач (упущеної вигоди) у сумі 28356,01 грн., тобто, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків у сумі 28 356, 01 грн.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі) обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною та достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку невиплачених відсотків та комісій за лізинговими платежами за період з лютого 2016 року по листопад 2018 року, тобто на майбутнє.

Такі розрахунки є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях отримання певного прибутку (доходу) та не підтверджені відповідними належними і допустимим доказами.

Отже, в цій частині позовних вимог судами не встановлено (а позивачем не доведено) наявність обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, а тому підстави для стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 225 316, 40 грн. відсутні.

Крім цього господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволеню у зв'язку з таким.

Як вбачається з тексту договору про фінансовий лізинг № 00009201 від 09.12.2013, останній укладено між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ФОП ОСОБА_4

При укладенні спірного договору сторонами погоджено всі істотні умови договору, передбачені ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Стаття 55 ГК України визначає, що суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Слід зауважити, що в господарському законодавстві "юридична особа" та "фізична особа-підприємець" охоплюються спільним поняттям "суб'єкт господарювання".

Згідно зі ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

Зі спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.02.2016 ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа-підприємець 18.02.2009.

Відповідно ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Згідно з положеннями ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Статтею 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Законом встановлено вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи. При цьому слід мати на увазі, що такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Ця правова позиція роз'яснена у п. 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна".

Враховуючи наведене вище, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що договір про фінансовий лізинг № 00009201 від 09.12.2013, укладений між позивачем та відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення та відсутні підстави вважати даний договір нікчемним, як це вважає позивач за зустрічним позовом.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог за первісним позовом та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі №912/484/16 від 01.08.2016 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова