ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року Справа № 909/1397/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Корнілової Ж.О.,

Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішеннягосподарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2016 р. (суддя Кобецька С.М.) та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 р. (судді: Мельник Г.І., Гринців В.М., Плотніцький Б.Д.) у справі№909/1397/15 господарського суду Івано-Франківської області за позовомПриватного підприємства "Торгівельно-логістичний центр" до1.Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект" простягнення 325 000 грн. 00 коп. за участю представників: від позивача Майстришин С.Р., довіреність б/н від 01.03.2016 р. від відповідача 1 Дяченко Т.В., довіреність №12 від 07.04.2016 р. від відповідача 2не з'явились

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року Приватне підприємство "Торгівельно-логістичний центр" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект" про солідарне стягнення 325 000 грн. 00 коп. (з урахуванням подальшого зменшення позовних вимог).

Вказані вимоги обґрунтовано тим, що відповідач 1 не оплатив надані йому послуги із зберігання, внаслідок чого утворилась заборгованість. При цьому, відповідач 2 поручився за виконання відповідачем 1 вказаних зобов'язань в розмірі 0,1% від боргу, шляхом укладення з позивачем договору поруки б/н від 01.07.2013 р.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2016 р. у справі №909/1397/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 р., позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 324 675 грн. 00 коп. заборгованості. Стягнуто з відповідача 2 на користь позивача 325 грн. 00 коп. заборгованості. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вказані судові рішення вмотивовано доведеністю факту існування заборгованості відповідача 1 перед позивачем за надані послуги зберігання та наявністю підстав для солідарного стягнення з відповідачів даного боргу.

Не погодившись з судовими актами, прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій, Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2016 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 р. у справі №909/1397/15 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме неналежним дослідженням доказів у справі, в результаті чого, на думку скаржника, не були з'ясовані всі фактичні обставини справи, зокрема, не надана відповідна правова оцінка тому факту, що відповідач 1 звертався до позивача з вимогою розірвати договір зберігання та повернути передане на зберігання майно.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2016 р. справу №909/1397/15 передано колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О., касаційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.10.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/5179 від 26.10.2016 р., у зв'язку з відпусткою судді Карабаня В.Я., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої у справі №909/1397/15 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Корнілова Ж.О., Нєсвєтова Н.М. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.10.2016 р.).

Серед іншого, в касаційній скарзі відповідачем 1 було заявлено клопотання про зупинення виконання рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Враховуючи диспозитивний характер норм вказаної статті та зважаючи на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні даного клопотання.

В свою чергу, представник позивача скористався своїм правом, передбаченим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та до початку судового розгляду подав відзив, в якому заперечив проти задоволення касаційної скарги.

В судове засідання 31.10.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача 1.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача 2.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачаться, що 01.07.2013 р. Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (поклажодавець) та Приватним підприємством "Торгівельно-логістичний центр" (зберігач) укладено договір відповідального зберігання №07/01, в порядку та на умовах якого, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку дії цього договору майно (сортувальний комплекс МСЛ-1/50, інвентарний номер 104-3505 та прес пакетувальний канальний AVERMANN AVOS 88, серійний номер 60173S) згідно з додатками.

До вказаного договору сторонами було укладено ряд додаткових угод. Так, відповідно до додаткової угоди №1 від 30.12.2013 р., п. 1.4 договору зберігання викладено в наступній редакції: "Вартість зберігання майна за цим договором становить 25 000 грн. 00 коп. без ПДВ". Крім того, в даній додатковій угоді сторони дійшли взаємної згоди про те, що строк дії укладеного до 31.12.2013 р. договору зберігання продовжується до 31.12.2014 р.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, на виконання умов договору зберігання №07/01 від 01.07.2013 р. поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання визначене сторонами майно. Вказане, зокрема, підтверджується, відповідними актами прийому-передачі та не заперечується сторонами справи.

Одночасно з цим, керуючись приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, попередні судові інстанції визнали доведеним встановлений в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 р. у справі №914/4262/14 факт того, що вартість зберігання майна за договором відповідального зберігання №07/01 від 01.07.2013 р. становить 25 000 грн. 00 коп. без ПДВ саме за один місяць.

В своєму позові Приватне підприємство "Торгівельно-логістичний центр" стверджує, що поклажодавець порушив взяті на себе договірні зобов'язання, а саме: не забрав майно зі зберігання після закінчення строку дії договору. Внаслідок цього, в період з січня 2015 року по січень 2016 року, зберігачем було надано поклажодавцю послуги зі зберігання майна на загальну суму 325 000 грн. 00 коп.

За таких обставин, позивач звернувся до відповідача 1 з листом-вимогою вих. №09/11 від 09.11.2015 р. щодо виплати заборгованості за зберігання майна згідно договору відповідального зберігання №07/01 від 01.07.2013 р. Однак, вказана вимога була залишена відповідачем 1 без виконання.

Поряд з цим, позивач зазначає, що за виконання відповідачем 1 всіх зобов'язань з оплати вартості послуг із зберігання майна, що надаються відповідно до договору відповідального зберігання №07/01 від 01.07.2013 р., відповідає Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект", як поручитель за договором поруки б/н від 01.07.2013 р., з лімітом відповідальності 0,1% від заборгованості боржника.

У зв'язку з цим, 19.11.2015 р. позивач надіслав відповідачу 2 лист-вимогу вих. №19/11, у якому зазначив про невиконання Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною зобов'язань з оплати послуг зберігання та вказав на обов'язок відповідача 2 сплатити зберігачу 0,1% боргу поклажодавця. Проте, відповіді на дану вимогу відповідач 2 не надав, як і не здійснив погашення боргу у визначеному розмірі.

Зважаючи на викладене, Приватне підприємство "Торгівельно-логістичний центр" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 1 - 324 675 грн. 00 коп. заборгованості за надані послуги зберігання, а з відповідача 2 - 325 грн. 00 коп., тобто 0,1% заборгованості.

Вирішуючи спір, що є предметом судового розгляду у справі №909/1397/15, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В свою чергу, правовідносини, що виникають внаслідок передачі речі (майна) на зберігання врегульовані наступним чином.

Згідно зі ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (ст. 946 Цивільного кодексу України).

Керуючись наведеними правовими нормами та зважаючи на доведений факт надання позивачем відповідачу 1 послуг зберігання після закінчення строку дії договору, господарські суди попередніх інстанцій визнали, що відповідач 1 зобов'язаний оплатити надані позивачем послуги у визначеному розмірі. При цьому, з огляду на наявність доказів звернення позивача до відповідача 1 з відповідною вимогою, строк виконання даного зобов'язання настав в силу приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, на підставі договору поруки б/н від 01.07.2013 р. у відповідача 2 виник обов'язок сплатити позивачу 0,1% від боргу відповідача 1, оскільки в силу ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди визнали доведеними заявлені у справі №909/1397/15 позовні вимоги, у зв'язку з чим задовольнили позов Приватного підприємства "Торгівельно-логістичний центр" в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані судові акти господарських судів попередніх інстанцій прийняті при повному з'ясуванні фактичних обставин справи та у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, через що не вбачається підстав для їх зміни чи скасування.

Викладені у касаційній скарзі доводи щодо звернення відповідача 1 до позивача з листом про розірвання договору зберігання та проханням надати можливість забрати передане на зберігання майно відхиляються колегією суддів господарського суду касаційної інстанції як такі, що не мають істотного значення для вирішення по суті спору у справі №909/1397/15, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідний договір було розірвано, а відповідачем 1 вживались дії спрямовані на повернення майна із зберігання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, оскільки місцевим та апеляційним господарськими судами було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам була надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача 1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2016 р. у справі №909/1397/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Ж.О. Корнілова

Н.М. Нєсвєтова