ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 918/985/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Першого заступника прокурора Рівненської областіна постанову Рівненської апеляційного господарського суду від 14.06.2016у справі № 918/985/15 Господарського суду Рівненської області за позовомПрокурора Березнівського району Рівненської області в інтересах Березнівської районної державної адміністраціїдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Таврбуд"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Моквинська сільська радатретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Арбітражний керуючий Горбач І.С.пророзірвання договорів оренди, зобов'язання повернути орендоване майнов судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився- - відповідачаМазан О.О.- - третьої особи-1не з'явився- - третьої особи-2не з'явився- - ГПУТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року Прокурор Березнівського району Рівненської області в інтересах держави в особі Березнівської районної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврбуд", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Моквинської сільської ради, в якій просив суд: розірвати договір оренди землі від 03.07.2007, що укладений між Березнівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таврбуд" про оренду земельної ділянки для вирощування промислової риби на території Моквинської сільської ради за межами населеного пункту загальною площею 57,8975 га, вартістю 215 833,00 грн.; зобов'язати відповідача повернути позивачу вказану земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Рівненська область, Березнівський район, за межами с. Моквин, за актом приймання-передачі земельної ділянки; розірвати договір оренди водного об'єкту від 11.03.2008, що укладений між Березнівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таврбуд" для риборозведення на території Моквинської сільської ради за межами населеного пункту загальною площею земель водного фонду 57,90 га, в тому числі під водою 52,54 га; зобов'язати відповідача повернути позивачу водний об'єкт загальною площею земель водного фонду 57,90 га, в тому числі під водою 52,54 га, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Березнівський район, за межами с. Моквин, за актом приймання-передачі земельної ділянки; судові витрати покласти на відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив умови договорів оренди в частині повного та своєчасного внесення орендної плати.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.03.2016 у справі № 918/985/15 (суддя Пашкевич І.О.) позов задоволено повністю. Здійснено розподіл судових витрат. Судове рішення мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Рівненської апеляційного господарського суду від 14.06.2016 (головуючий Розізнана І.В., судді: Мельник О.В., Грязнов В.В.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Перший заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврбуд" Горбач І.С у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

Моквинська сільська рада не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Березнівська районна державна адміністрація та Моквинська сільська рада не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.07.2007 між Березнівською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таврбуд", як орендарем, укладено договір оренди землі строком на 25 років, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток та зареєстрований у Березнівському районному відділі Рівненської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 0407558700007 від 03.07.2007.

За умовами цього договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 57,8975 га, у тому числі площа водного дзеркала - 52,5417 га, під ГТС-3,3228 га, водоохоронна зона - 2,0330 га для несільськогосподарського використання, яка знаходиться на території Моквинської сільської ради. На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомості та об'єкти інфраструктури. Земельна ділянка передається в оренду разом з гідротехнічними спорудами.

В п.п. 9, 10, 11 договору сторони узгодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4 % від грошової оцінки 215833*0,04=8633,32 грн. в рік. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Обчислення орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. Оренда плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі 1/12 частини річної орендної плати не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем.

03.07.2007 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

Судами також встановлено, що 11.03.2008 між Березнівською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таврбуд", як орендарем, укладено договір оренди водного об'єкта № 27, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток та зареєстрований у Березнівській райдержадміністрації 11.03.2008 за № 27.

За умовами цього договору, орендодавець надає, а орендар приймає в тимчасове платне користування на умовах оренди на 25 років водний об'єкт (ставки) на території Моквинської сільської ради для риборозведення згідно договору оренди земель водного фонду від 03.07.2007 та згідно розпорядження Березнівської райдержадміністрації від 05.02.2008 № 59.

В п.п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4. договору сторони узгодили, що за використання водного об'єкта загальнодержавного значення орендар вносить орендодавцю плату з розрахунку 30 грн. за 1 га водного дзеркала, що складає: 1 576 грн. 20 коп. за рік. Плата за оренду водних об'єктів загальнодержавного значення надходить до Державного бюджету України за кодом бюджетної класифікації 221220000 "Плата за надані в оренду водні об'єкти загальнодержавного значення" рівними частинами не пізніше 25 березня, 25 червня, 25 вересня, 25 грудня кожного року. Обчислення розміру орендної плати за використання водного об'єкта загальнодержавного значення здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата може бути змінена у випадках, передбачених законодавчими актами України та у випадках внесення змін до методики її розрахунку.

Розділом 5 "Порядок передачі та повернення об'єкта оренди" договору передбачено, що передача об'єкта оренди здійснюється уповноваженими представниками сторін після державної реєстрації договору. Водний об'єкт, що орендується, повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 5 робочих днів з моменту реєстрації договору. При передачі водного об'єкта, що орендується, складається акт здачі-приймання, який підписується представниками сторін. Водний об'єкт, що орендується вважається переданим в оренду з моменту підписання акту-приймання. При поверненні об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується представниками сторін. Об'єкт оренди вважається фактично переданим (повернутим) орендодавцю з моменту підписання акта здачі-приймання.

Згідно пунктів 8.2., 8.5. договору цей договір може бути розірвано за взаємною згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених пунктами 3.2., 4.2., даного договору, у разі знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договору використання водного об'єкта, а також на підставах, визначених Водним кодексом України та іншими законами України. Договір набуває чинності з моменту реєстрації та підписання сторонами акту приймання-дачі водного об'єкта оренди.

03.04.2008 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі водного об'єкта.

В своєму позові про розірвання договорів оренди та повернення орендованого майна, прокурор послався на систематичне невиконання відповідачем умов договорів оренди в частині своєчасного та повного внесення орендної плати за землю та водний об'єкт, внаслідок чого утворилась заборгованість у значному розмірі. До матеріалів справи залучено інформаційний лист Костопільського міжрайонного управління водного господарства від 16.02.2016 № 02/73 та додаток № 1, довідка про стан заборгованості по платі за землю відповідача станом на 19.02.2016, видана Березнівським відділенням Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції головного Управління ДФС у Рівненській області(т. 2, а.с. 75-77).

На думку прокурора, факт нездійснення орендних платежів свідчить про порушення відповідачем вимог діючого законодавства та інтересів позивача. Підставою позову прокурор зазначив статті 1, 13, 32 Закону України "Про оренду землі", статтю 141 Земельного кодексу України.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд послався на те, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідач (боржник) позбавлений можливості здійснювати погашення конкурсної заборгованості (у тому числі по орендній платі за землю та за користування водними об`єктами) інакше, ніж у порядку, встановленому Законом про банкрутство, сам по собі факт несплати такої заборгованості, на думку суду, не є істотним порушенням з боку відповідача умов договорів оренди відповідно до положень статті 651 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується із наведеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Ч. 2 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно з ч.1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

В п. 28 договору оренди земельної ділянки та в п. 4 договору оренди водного об'єкта зазначено, що серед обов'язків орендаря визначено своєчасне внесення орендної плати.

Пунктом "д" статті 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

В пункті 2.23. своєї постанови № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (зі змінами і доповненнями) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що Розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач, як орендар, починаючи з 30.08.2014 систематично не виконує свої договірні зобов'язання в частині своєчасного та повного внесення орендної плати, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, про що свідчать залучені до справи інформаційний лист Костопільського міжрайонного управління водного господарства від 16.02.2016 № 02/73 та додаток № 1, а також з довідка про стан заборгованості по платі за землю відповідача станом на 19.02.2016, видана Березнівським відділенням Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції головного Управління ДФС у Рівненській області (т. 2, а.с. 75-77).

Визнавши встановленими зазначені обставини на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для дострокового розірвання спірних договорів оренди від 03.07.2007 та від 11.03.2008, у зв'язку з істотним порушенням їх умов, та про повернення об'єктів оренди їх власнику.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки місцевого господарського суду не спростовані судом апеляційної інстанції у встановленому законом порядку та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.

В своїй постанові суд апеляційної інстанції послався на те, що факт несплати заборгованості не є істотним порушенням умов договору з огляду на те, що відповідач був позбавлений можливості здійснювати погашення заборгованості за договорами оренди, у зв'язку з порушенням справи про банкрутство ТОВ "Таврбуд" та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника. Такий висновок суду є помилковим враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2. ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Вказана стаття передбачає для боржника заборону виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати обов'язкових платежів. Проте, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що вимоги про розірвання договорів та повернення орендованого майна є немайновими вимогами, відтак мораторій на їх задоволення, у розумінні зазначеної статті, не поширюється.

Окрім того, перебування відповідача у процедурі банкрутства не може свідчити про відсутність його вини у невиконанні договірних зобов'язань, у зв'язку з чим, позивач має право розірвати спірні договори оренди внаслідок порушення їх істотних умов.

Судом апеляційної інстанції також не враховано, що боржником припинено внесення орендної плати з серпня 2014 року, тобто за 10 місяців до порушення справи про банкрутство та введення мораторію.

Таким чином, позовні вимоги прокурора не можуть вважатися зобов'язаннями щодо яких введено мораторій на задоволення кредиторських вимог у справі про банкрутство відповідача.

Також, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства висновки апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для розірвання договорів, у зв'язку з включенням останніх до складу цілісного майнового комплексу відповідача.

Відповідно до ч.2 ст. 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч.1 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі - банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Ч.1. ст. 136 Господарського кодексу України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Разом з тим, індивідуально визначене майно, що належить банкруту на підставі речових прав, крім права власності і господарського відання, не може бути включене до складу ліквідаційної маси. Майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору (ч.ч.3, 8 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Враховуючи те, що земельна ділянка та водний об'єкт не перебували у відповідача ні на праві власності, ні на праві господарського відання, ці об'єкти підлягають поверненню позивачу, як законному власнику.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Оскільки сукупність наведених обставин не спростовано у передбачений законом спосіб, постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню. Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Постанова апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Пунктом 6 статті 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини при з'ясуванні питання щодо порушення положень ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід з'ясовувати наступні питання.

1. Чи є в справі власність або володіння майном у розумінні ст. 1 Протоколу Конвенції ? 2. Чи мало місце втручання у право мирного володіння майном ? 3. Чи втручання "передбачене законом" і чи відповідає такий закон критерію "якості" ? 4. Чи здійснене втручання в "інтересах суспільства" ? 5. Чи дотримано "справедливий баланс" між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном ?

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

В розумінні автономних термінів, які застосовуються судом в контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції, судом розглядаються справи щодо порушення права власності.

Таким чином, розгляд справи про розірвання договорів оренди та повернення майна власнику є спором про власність.

Рішення суду першої інстанції про розірвання договорів оренди та повернення майна відповідає положенню ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи невиконання відповідачем, як орендарем, істотних умов договорів оренди, що має наслідком порушення прав та інтересів позивача, як власника орендованого майна. Діючим законодавством та спірними договорами передбачена можливість їх розірвання у судовому порядку, зокрема, у випадку порушення договірних зобов'язань в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, з поверненням майна з оренди.

При розгляді вказаних питань, колегія дійшла висновку про те, що в даному випадку, втручання є обґрунтованим "передбачене законом" і такий закон відповідає критерію "якості". Втручання здійснено "в інтересах суспільства". З точки зору принципу "справедливого балансу між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном" та принципу "правової визначеності", встановлених Конвенцією відсутні підстави вважати, що вона була порушена.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Рівненської апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 918/985/15 скасувати.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 15.03.2016 у справі № 918/985/15 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврбуд" на користь Прокуратури Рівненської області 5 846, 40 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова