ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 904/975/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", м. Павлоград, Дніпропетровська обл.на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 рокуу справі господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СфераПлюс", м. Дніпродо Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", м. Павлоград, Дніпропетровська обл.простягнення 63 797, 45 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СфераПлюс" (далі за текстом - ТОВ "СфераПлюс") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі за текстом - ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля") про стягнення 37 113, 60 грн. боргу, 8 828, 64 грн. пені, 16 552, 67 грн. інфляційних втрат та 1 302, 54 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 року залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ТОВ "СфераПлюс" 37 113, 60 грн. основного боргу, 6 839, 07 грн. пені, 1 299, 10 грн. 3 % річних, 16 552, 67 грн. інфляційних втрат та судовий збір; в решті позову відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи, пені, інфляційних втрат та 3 % річних є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню після здійснення перерахунку судами, оскільки факт виконання робіт і заборгованості відповідача в сумі 37 113, 60 грн. підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, Актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 (форма КБ-2в) та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт і витрат (форма КБ-3), які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками, при цьому, виконані підрядні роботи в порушення умов договору повністю та своєчасно оплачено не було і відповідач не надав доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов'язань щодо добровільної сплати основного боргу.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

ТОВ "СфераПлюс" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.09.2014 року ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (замовник) та ТОВ "СфераПлюс" (підрядник) укладено Договір № 14-18/123-ДП, за умовами якого підрядник зобов'язався своїми силами та на свій ризик виконати, а замовник - прийняти та оплатити наступні роботи: поточний ремонт споруд бази відпочинку "Павлоградець" філії "Соцвугілля" ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (об'єкт).

В п. 4.1 Договору визначено, що прийом виконаних робіт здійснюється сторонами за актом прийому виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в), довідкою про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3), підписаними уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідно до п. 4.2 Договору після закінчення виконання робіт по об'єкту комісією, що складається з уповноважених представників замовника та підрядника, здійснюється перевірка готовності об'єкта до експлуатації, за результатами якої оформляється акт приймання виконаних робіт.

Згідно з п. 5.1 Договору вартість робіт за Договором погоджується сторонами в договірній ціні, яка є невід'ємною частиною Договору, та складає 37 239, 60 грн., в тому числі ПДВ 20 % 6 206, 60 грн.; вартість робіт включає в себе вартість необхідних для виконання робіт матеріалів та/або обладнання, інших видатків підрядника, пов'язаних з виконанням робіт, відповідно договірної ціни та кошторисної документації, які є невід'ємною частиною Договору.

За умовами п. 5.3 Договору оплата робіт здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника протягом 90 календарних днів з моменту підписання сторонами акта приймання виконаних робіт (форма КБ-2в), довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3) та виставлення рахунку підрядником.

Договір набирає чинності в день його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2014 року, а у разі неналежного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов'язань - до повного їх виконання (п. 10.1 Договору).

15.09.2014 року сторонами підписано Акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 (форма КБ-2в) та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт і витрат (форма КБ-3) на суму 37 113, 60 грн.

При цьому, Акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 (форма КБ-2в) підписано відповідачем без зауважень.

Судами також встановлено, що протягом строку, визначеного п. 5.3 Договору (90 днів з моменту підписання сторонами довідки та акту), відповідач вартість виконаних за Договором ремонтних робіт не оплатив, а направлену на його адресу вимогу від 26.05.2015 року залишив без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом своїх прав.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання умов договору підряду в частині оплати виконаних робіт, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до положень ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, оскільки господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач в порушення умов Договору виконані роботи не оплатив, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 37 113, 60 грн. правомірно задоволено судами.

Щодо вимог ТОВ "СфераПлюс" про стягнення з ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд касаційної інстанції відзначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 8.7 Договору визначено, що у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених п. 5.3 Договору, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В ч.6 ст.232 Господарського кодексу України зазначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищезазначені правові приписи та встановлені обставини справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, дійшли вірних висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 6 839, 07 грн. пені за період з 17.02.2015 року по 14.06.2015 року, 1 299, 10 грн. 3 % річних за період з 16.12.2014 року по 14.02.2016 року та 16 552, 67 грн. інфляційних втрат за період січень 2015 року - січень 2016 року включно, відмовивши в позові в частині стягнення 1 989, 57 грн. пені та 3, 44 грн. 3 % річних у зв'язку з пропуском строку позовної давності щодо стягнення пені за період з 15.12.2014 року по 16.02.2015 року та у зв'язку з помилками в розрахунку.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що посилання ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" в касаційній скарзі на недоліки у виконаних позивачем роботах не приймаються до уваги судом касаційної інстанції, оскільки з огляду на положення ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який своєчасно не заявив про недоліки у роботах (за наявності таких) і прийняв такі роботи без зауважень, втрачає право у подальшому посилатися на такі недоліки і не звільняється від обов'язку оплатити роботи, виконані за договором підряду.

Інші доводи ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують сам факт виконання підрядником робіт, прийняття їх замовником і відсутності їх своєчасної оплати та обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 року у справі № 904/975/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок Г.М. Мачульський