ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2015 року Справа № 916/1752/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Селіваненка В.П., розглянувши матеріали касаційноїскаргиприватного підприємства "Картес"напостанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 у справігосподарського суду Одеської області №916/1752/14за позовомприватного підприємства "Картес"доприватного підприємства "Артек-Союз" простягнення 220 159,00грн.,за участі представників сторін:

від позивача - Мироновська А.О.,

від відповідача - Купельський О.М.,

У С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Картес" звернулися до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "Артек-Союз" 220 159 грн. заборгованості за отриману продукцію за договором поставки №1 від 15.11.2007 року.

25.03.2015 рішенням господарського суду Одеської області (судді Щавинська Ю.М., Літвінов С.В., Демешин О.А.) позов задоволено частково, присуджено до стягнення з приватного підприємства "Артек-Союз" на користь приватного підприємства "Картес" 220 158,20грн. заборгованості (з урахуванням виявленої судом помилки 0,8грн.), та 4 403,19грн. судового збору. Рішення мотивоване тим, що заявлена до стягнення сума боргу повністю підтверджується належними і допустимими доказами та матеріалами справи.

02.06.2015 постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді Ярош А.І., Шевченко В.В., Головей В.М.) рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено, мотивуючи безпідставністю його вимог виходячи з того, що видаткові накладні не відповідають установленим законодавством вимогам, тому не підтверджують факт поставки товару на спірну суму, висновок експерта не дає підстави стверджувати про наявність оспорюваної заборгованості, а відомості державної податкової інспекції не містять інформації про податковий кредит відповідача по кожній поставці.

У касаційні скарзі приватне підприємство "Картес" посилалися на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильну кваліфікацію апеляційним судом відносин, які виникли між сторонами, тому просили скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Зазначали, що листи-заперечення відповідача стосувалися лише ціни товару, а не відсутності поставок, а сам відповідач визнав факт поставок у судових засіданнях, тому надані позивачем на підтвердження своїх вимог видаткові накладні з урахуванням положень ч.1 ст.692 ЦК України є підставою для виникнення у відповідача обов'язку здійснити розрахунки за отриманий товар.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимог скарги виходячи з наступного.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний господарський суд виходив із того, що наявні у матеріалах справи накладні на загальну суму 152 798,33грн. поставленого товару, як первинні документи у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", усупереч ч.1, 2 ст.9 цього закону не містять усіх обов'язкових реквізитів для надання їм юридичної сили: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. У зв'язку з чим апеляційна інстанція не прийняла зазначені видаткові накладні в якості належних та допустимих доказів поставки товару.

Проте, погодитись з такими висновками апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України не може, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 15.11.2007 між приватним підприємством "Картес (постачальник) та приватним підприємством "Артек-Союз" (покупець) укладено договір поставки №1, відповідно до якого постачальник зобов'язувався поставити, а покупець прийняти й оплатити на умовах діючого договору продукти харчування, детальний перелік, кількість та найменування яких зазначено у видаткових накладних (п.1.1 договору).

Умовами договору сторони передбачили, що ціни на товар вказуються в накладних, які є невід'ємною частиною договору; у випаду зміни ціни на товар, поставлений з відстрочкою платежу, постачальник має право провести переоцінку товару (як в сторону зменшення, так і в сторону збільшення), надавши покупцю відповідні коректуючі накладні; приймання товару здійснюється сумісно представниками постачальника та покупця або на складі постачальника, або на складі покупця з дотриманням усіх умов діючого законодавства; товар вважається поставленим з моменту підписання накладних уповноваженими представниками сторін (п.п.2.1, 2.5, 4.2 договору).

Суд першої інстанції установив, що на виконання умов договору з 01.12.2007 по 31.12.2014 приватне підприємство "Картес" поставили приватному підприємству "Артек-Союз" товар на загальну суму 23 246 069,28грн., посилаючись на видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи. В свою чергу ПП "Артек-Союз" отримали вказаний товар, але його оплату здійснили частково в сумі 22 941 396,40грн., повернувши при цьому частину товару на суму 84 513,88грн., внаслідок чого у них виникла заборгованість у розмірі 220 159,00грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що факт наявності заборгованості підтверджується наданими позивачем первинними документами - видатковими накладними, накладними на повернення товару та банківськими виписками, а також реєстром виданих податкових накладних та розрахунків коригувань за весь час їх взаємовідносин з ПП "Артек-Союз". При цьому, установивши неспівпадіння по сумах у рахунок видаткової накладної №РНФ-01486 від 05.09.2008, належна сума в якій склала 19 061,75грн., а не 19 062,55грн., судом першої інстанції, відповідно, було стягнуто борг у сумі 220 158,20грн.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За таких обставин, факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження його вимог, є самостійними підставами для виникнення у відповідача обов'язку здійснити розрахунки за отриманий товар, тому суд першої інстанції, перевіривши правильність нарахування приватним підприємством "Картес" суми заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Крім того, як убачається з матеріалів справи та рішення суду першої інстанції, 30.01.2012 відповідач звернувся до позивача з листом, в якому зазначав про необґрунтовано завищену ціну товару, не заперечуючи факту його поставок. При цьому, поставки згідно оспорюваних накладних відображались у бухгалтерському обліку позивача і відповідача та в наявних у матеріалах справи актах звірки взаєморозрахунків, скріплених підписами та печатками обох сторін.

Разом із тим, судом апеляційної інстанції усупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України зазначеним обставинам належної правової оцінки не надано.

Сукупність доказів, зокрема, первинні документи, банківські виписки, реєстр виданих податкових накладних та розрахунків коригувань, листування відповідача з позивачем, а також акти звірок взаєморозрахунків, правомірно визнана судом першої інстанції достатньою для встановлення факту порушення відповідачем договірних зобов'язань у спірних правовідносинах та підставності позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, при ухваленні якого правильно встановлено фактичні обставини справи на основі всебічного, повного дослідження наявних у матеріалах справи доказів, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Висновки апеляційного господарського суду суперечать установленим обставинам справи, вимогам закону, тому постанова від 02.06.2015р. підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Одеської області від 25.03.2015р. залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Картес" задоволити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 25.03.2015 у справі №916/1752/14 залишити в силі.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя А.С. Ємельянов

Суддя В.П. Селіваненко