ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року Справа № 922/6256/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.за участю представників: позивачаБогдан С.В. -предст. дов. від 12.02.2016відповідачаДребот І.А. -предст. дов. від 22.12.2015розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 24.03.2016у справі№ 922/6256/15 Господарського судуХарківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут"доПублічного акціонерного товариства "Мегабанк"провнесення змін до договору,

ВСТАНОВИВ:

02.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" про внесення змін до договору від 01.07.2015 № 10/15 в редакції додаткової угоди № 1, наданої позивачем, відповідно до змісту якої запропоновано викласти пункт 2.1 договору в такій редакції: "2.1. "Клієнт" сплачує "Єдиному розрахунковому центру" комісійну винагороду за приймання платежів у розмірі 0,3% без ПДВ від суми прийнятої для "Клієнта". Позов обґрунтовано прийняттям 30.09.2015 Кабінетом Міністрів України постанови № 792 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ", якою затверджено, зокрема, Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ, та відповідно до змісту пункту 9 вказаного Порядку встановлено комісійну винагороду за приймання платежів у розмірі 0,3% від загальної суми коштів, що надійшли від побутових споживачів, статтями 525, 526, 652 Цивільного кодексу України, статтями 179, 187, 193 Господарського кодексу України.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що позивач не довів законність та обґрунтованість заявлених вимог, наявність одночасно чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони передбачених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України; постанова Кабінету Міністрів України № 792 від 30.09.2015 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ" не стосується правовідносин сторін, носить загальний характер, її прийняття не є істотною зміною обставин; запропонований позивачем розмір комісійної винагороди є значно меншим собівартості послуги, яка надається відповідачем, що суперечить приписам статті 53 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.02.2016 (суддя Добреля Н.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 (судді: Істоміна О.А. - головуючий, Барабашова С.В., Пушай В.І.) вказане рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України суди не повно з'ясували обставини справи, невірно застосували положення Закону України "Про банки та банківську діяльність" статті 652, 627 Цивільного кодексу України, якими врегульовано порядок укладення, зміни та розірвання договорів; суди дійшли помилкового висновку що постанова Кабінету Міністрів України № 792 від 30.09.2015 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ" не розповсюджує свою дію на правовідносини між позивачем та відповідачем у цій справі; суди не врахували, що відповідно до змісту статті 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" та статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" комісійна винагорода за приймання платежів відноситься до державних регульованих цін, а встановлення Кабінетом Міністрів України своїми постановами граничного розміру комісійної винагороди за приймання коштів за спожитий газ відбувається відповідно до наданих повноважень; суди не надали належної оцінки контррозрахунку позивача щодо собівартості послуги з прийняття платежів.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи касаційної скарги; представник відповідача усно та у письмовому відзиві заперечив доводи касаційної скарги, просив суд залишити прийняті у справі рішення та постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій 01.07.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (клієнт - позивач) та Публічне акціонерне товариство "Мегабанк" (єдиний розрахунковий центр - відповідач) уклали договір № 10/15, за умовами якого Єдиний розрахунковий центр зобов'язався за завданням клієнта здійснювати операції з приймання і перерахування позивачу платежів за природний газ, а клієнт зобов'язувався сплачувати комісійну винагороду за вказані послуги.

Згідно з пунктом 2.1. договору, позивач сплачує відповідачу комісійну винагороду за приймання платежів у розмірі 1% без ПДВ від суми прийнятої для позивача.

Відповідно до пункту 8.6. договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про його розірвання, то строк дії договору вважається продовженим на наступний рік (12 місяців).

Розділом 7 договору погоджено порядок внесення змін та розірвання договору, зокрема, відповідно до пункту 7.1 договору, сторона, яка вважає за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилає пропозиції про це іншій стороні.

30.09.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 792 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ", якою затверджено Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ та Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ. Пунктом 9 Порядку проведення розрахунків за спожитий природний газ визначено, що оплата послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового зв'язку здійснюється газопостачальними підприємствами виключно з їх поточних рахунків, які не є поточними рахунками із спеціальним режимом використання, у розмірі, що не перевищує 0,3 відсотка загальної суми коштів, що надійшли від побутових споживачів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті газопостачальними підприємствами.

Посилаючись на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.2015 та керуючись пунктом 7.1 договору позивач направив на адресу відповідача проект додаткової угоди до договору № 10/15 від 01.07.2015 про встановлення комісійної винагороди за приймання платежів у розмірі 0,3% від загальної суми коштів, що надійшли від побутових споживачів (лист № 425 від 13.10.2015). Відповідач відмовився від внесення зазначених вище змін до договору та листом № 18-9671 від 02.11.2015 повернув додаткову угоду без підписання, вказавши, що у випадку зниження комісійної винагороди до розміру, визначеного у додатковій угоді, яку пропонується укласти, витрати банку по наданню послуг системою Єдиний розрахунковий центр перевищуватимуть розмір отримуваної комісійної винагороди, тобто діяльність ЄРЦ буде нерентабельною, що призведе до припинення можливості надання таких послуг.

Позивач звернувся до суду з позовом про вирішення спору щодо внесення змін до договору № 10/15 від 01.07.2015 в редакції додаткової угоди № 1 до договору, встановивши комісійної винагороди за приймання платежів в розмірі 0,3% без ПДВ від суми прийнятої для "Клієнта" (позивача).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що позивач не довів наявність передбачених договором чи законом підстав для внесення змін до укладеного договору у зв'язку зі зміною законодавства, існування обставин, які б підтверджували сукупність і наявність чотирьох умов, передбачених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, існування обов'язку відповідача встановити вартість послуг Єдиного розрахункового центру у вказаному позивачем розмірі; запропонований розмір комісійної винагороди суперечить приписам статті 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яким керується відповідач в своїй діяльності; постанова Кабінету Міністрів України № 792 від 30.09.2015 не містить жодних посилань на застосування її в роботі банківських установ, окрім визначених уповноважених банків, до яких Публічне акціонерне товариство "Мегабанк" не належить.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, вказавши, що пропонуючи нові умови щодо розміру комісійної винагороди, позивач фактично змінює ціну договору, це є порушенням приписів частини другої статті 632 Цивільного кодексу України, якою вказано, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що за приписами статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Водночас згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та у разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність зі істотно зміненими обставинами, договір може бути розірваний, а з підстав, передбачених частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін та позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, заінтересована сторона повинна довести належними та допустимими доказами, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, відсутня вина заінтересованої сторони у неможливості усунення причин, що призвели до зміни обставин.

Водночас обов'язковою умовою прийняття судового рішення про зміну договору з огляду на істотну зміну обставин є також наявність підстав, передбачених частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України: зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам, або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Як вже зазначено вище, в якості підстав для внесення змін до договору, укладеного 01.07.2015, позивач послався на прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 792 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ", затверджений цією постановою Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ.

Постанова Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 792 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ" прийнята відповідно до статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", якою передбачено можливість покласти спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу. Такими суб'єктами ринку природного газу згідно з термінами, наведеними у статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", є оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.

Для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Уповноважені банки, що обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання, визначаються Кабінетом Міністрів України, який також затверджує порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ; відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 792 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ" визначено уповноваженими банками, які обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, до спеціальних обов'язків яких включено обов'язок з постачання природного газу, та їх структурних підрозділів, а також оптових продавців, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам для виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" та Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України".

За пунктом 1 Порядку проведення розрахунків за спожитий природний газ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 792 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ" цей Порядок визначає механізм проведення розрахунків за спожитий газ з постачальниками природного газу, на яких покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу (далі - газопостачальні підприємства), і оптовими продавцями природного газу, на які покладено спеціальні обов'язки з продажу природного газу газопостачальним підприємствам для виконання їх спеціальних обов'язків (далі - оптові продавці).

Абзацом другим пункту 9 Порядку проведення розрахунків за спожитий природний газ встановлено, що оплата послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового зв'язку здійснюється газопостачальними підприємствами виключно з їх поточних рахунків, які не є поточними рахунками із спеціальним режимом використання, у розмірі, що не перевищує 0,3 відсотка загальної суми коштів, що надійшли від побутових споживачів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті газопостачальними підприємствами.

Суди встановили, що позивач у даній справі звернувся з позовом як особа, на яку поширюється механізм проведення розрахунків за спожитий газ відповідно до наведених вище нормативних актів.

Водночас, суди також встановили, що відповідач є господарюючим суб'єктом приватного сектору економіки, банківською установою, яка не є уповноваженим банком, що обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, визначеним Кабінетом Міністрів України. У своїй діяльності відповідач керується положеннями Закону України "Про банки і банківську діяльність", яким здійснюється правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Статтею 5 наведеного вище Закону передбачено економічну незалежність банків, які мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності; органам державної влади та органам місцевого самоврядування заборонено втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, встановлених законом, а шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.

У своїй діяльності банк надає банківські послуги відповідно до укладених договорів та чинного законодавства; банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги (стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), а частиною другою статті 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено заборону банку встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.

Як вірно встановили суди, сторони уклали договір про надання банківських послуг, у якому досягли згоди з необхідних істотних умов, в тому числі, щодо вартості послуг та порядку їх оплати, порядку зміни чи припинення договору; положень про укладення цього договору в межах правовідносин, врегульованих постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 792 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ", чи на підставі обов'язкового акта договір не містить, як і умови про випадки, в яких змінюється вартість послуг; посилаючись на положення статті 652 Цивільного кодексу України, позивач не довів, що при укладенні договору сторони керувалися обставинами, наведеними в статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" та прийнятих на її виконання актах, як необхідної підстави для внесення змін у договір.

Доводи касаційної скарги про централізоване встановлення чи регулювання ціни на послуги, які надаються банківською установою за цим договором спростовуються приписами Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Оскільки внесення запропонованих змін до даного договору може бути здійснено лише за згодою сторін, а така згода відсутня, доводи позивача щодо неврахування судами наданого ним контррозрахунку не впливають на результат вирішення спору та не спростовують наведених вище висновків судів.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу за приписами статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, їх висновки за наслідками вирішення спору є законними та обґрунтованими; підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують належно та повно встановлених судами істотних обставин справи та законності їх правових висновків відповідно до наведених вище положень законодавства; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 у справі № 922/6256/15 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 08.02.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва Т. Дроботова