ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року Справа № 914/3372/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-транспортна фірма "Транс Агро"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 21.03.2016у справі№ 914/3372/15 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-транспортна фірма "Транс Агро"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Граф"простягнення 71063,19 грн за участю представників:позивачаОстапець Н.В. - предст., дов. від 30.05.2016відповідачаЧорній О.Б. - предст., дов. від 06.01.2016

ВСТАНОВИВ:

22.09.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрно-транспортна фірма "Транс Агро" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Граф" заборгованості у сумі 71063,19 грн. (в тому числі 39000 грн основного боргу, 3992,95 грн пені, 1746,99 грн річних, 26323,25 грн інфляційної складової), посилаючись на необґрунтовану відмову відповідача повернути суму попередньої оплати в межах позадоговірних відносин за постачання обладнання та на приписи статей 610 611 549 624 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що між сторонами існували договірні зобов'язання і позивач перерахував передплату за товар саме за договором поставки; поставлений товар позивач не оплатив у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.12.2015 (суддя Артимович В.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 (судді: Мельник Г.І. - головуючий, Кравчук Н.М., Матущак О.І.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а саме: в порушення вимог статей 4-2 4-3 22 33 41 43 Господарського процесуального кодексу України суд не врахував право сторін подавати докази і доводити обставини, на які вони посилаються, в призначенні експертизи суд апеляційної інстанції відмовив безпідставно та в порушення принципу рівності сторін взяв до уваги лише доводи відповідача; в порушення вимог статті 244 Цивільного кодексу України суд не з'ясував існування документів, що підтверджують наявність у особи, що підписала договір та видаткову накладну, будь-яких повноважень на вчинення таких дій; місцевий господарський суд прийняв рішення у засіданні, про час та місце якого позивач не був повідомлений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу, заперечивши усно у судовому засіданні її доводи, просив суд залишити прийняті у справі рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач, постачальник (Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Граф") виставив позивачу, одержувачу (Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрно-транспортна фірма "Транс Агро") рахунок-фактуру № СФ-0000011 від 13.02.2014, отриману електронним зв'язком, на отримання обладнання (програматор UTP-10 "МАТТ", завантажувач даних TachoDrive, програмне забезпечення TACHOMATT PACK. тип RED), дійсний до сплати до 22.03.2014.

Позивач сплатив 39000 грн на поточний рахунок відповідача за платіжним дорученням від 18.03.2014 № 46 за обладнання (програматор UTP-10 "МАТТ", завантажувач даних TachoDrive, програмне забезпечення TACHOMATT PACK. тип RED) з призначенням платежу оплата за обладнання згідно з рахунком № 11 від 13.02.2014.

Разом з тим, суд встановив, що відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000011 від 17.03.2014 на отримання обладнання (програматор UTP-10 "МАТТ" 105.07.02.958, завантажувач даних TachoDrive, програмне забезпечення TACHOMATT), дійсну до сплати до 27.03.2014, підписану та скріплену печаткою відповідача, видав позивачу видаткову накладну № РН-0000021 від 17.03.2014 відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000011 від 17.03.2014 щодо поставки обладнання (програматор UTP-10 "МАТТ" 105.07.02.958, завантажувач даних TachoDrive, програмне забезпечення TACHOMATT); накладна підписана отримувачем - директором ОСОБА_8 (з 11.02.2013 є керівником позивача згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.10.2015 № 21317866) та постачальником - директором ОСОБА_9 (який з 30.12.2010 є підписантом (особою, яка має право від імені юридичної особи вчиняти дії без довіреності) відповідача згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 13.10.2015 №21313324), скріплена печаткою постачальника.

Відповідач склав податкову накладну № 7 від 17.03.2014 на загальну суму 57490,00 грн., в тому числі ПДВ 9581,67 грн., у якій зазначено вид цивільно-правового договору - договір поставки № 38625944 від 17.03.2014, включив суму податку на додану вартість до податкової звітності, що підтверджується розшифровкою податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Суд оглянув у судовому засіданні оригінал договору поставки № 38625944 від 17.03.2014, підписаного уповноваженими особами сторін - директором ОСОБА_8 (з 11.02.2013 є керівником позивача згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.10.2015 № 21317866) та постачальником - директором ОСОБА_9 , скріпленого зі сторони відповідача круглою печаткою, а зі сторони позивача - печаткою, нанесеною шляхом фотокопіювання чи сканування. За умовами договору предметом поставки є обладнання (програматор UTP-10 "МАТТ" 105.07.02.958, завантажувач даних TachoDrive, програмне забезпечення TACHOMATT), вартість якого становить 57490 грн. на умовах попередньої оплати.

Суд також встановив, що 28.05.2014 Державне підприємство "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" (Виконавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрно-транспортна фірма "Транс Агро" (Замовник) уклали Договір про надання послуг № 220-В80/14, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язаний виконати послугу, а саме, здійснити державну метрологічну атестацію тахотестера UTP-10 "МАТТ" 105.07.02.958, виконання якого підтверджується Актом № 220-В80/14 від 28.05.2014 здачі-приймання робіт; рахунок-фактура № СФ-0000011 від 17.03.2014 містить посилання щодо отримання обладнання - програматора UTP-10 "МАТТ" 105.07.02.958, завантажувача даних TachoDrive, програмне забезпечення TACHOMATT, а саме, програматора UTP-10 "МАТТ" 105.07.02.958, метрологічну атестацію якого здійснено за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-транспортна фірма "Транс Агро" за договором про надання послуг № 220-В80/14 від 28.05.2014.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що між сторонами склалися правовідносини за договором поставки, грошові кошти у розмірі 39000,00 грн сплачено як часткову оплату (аванс) за обладнання, визначене у видатковій накладній № РН-0000021 від 17.03.2014, отримання якого позивачем від відповідача підтверджується діями самого позивача при укладенні договору про надання послуг № 220-В80/14.

В суді апеляційної інстанції позивач заявив клопотання про призначення судових почеркознавчої та технічної експертизи наданих відповідачем видаткової накладної та договору поставки для з'ясування питання чи виконано підписи на цих документах директором позивача ОСОБА_8 чи іншою особою, яким способом нанесено відтиск печатки позивача на цих документах та чи нанесено відтиск печатки печаткою позивача; в обґрунтування звернення з цим клопотанням до суду апеляційної інстанції позивач повідомив, що довідався про існування вказаних документів з рішення місцевого господарського суду від 10.12.2015.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертиз, як такого, що спрямоване на з'ясування обставин щодо справжності підпису конкретної посадової особи позивача, а не на встановлення чи спростування відповідних повноважень у особи, яка вчинила підпис на наданих документах; також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності є достатніми для вирішення спору, а рішення місцевого господарського суду відповідає матеріалам справи та вимогам матеріального та процесуального законодавства.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статей 4-2 та 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено права та обов'язки сторін; сторони мають право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань та доводів інших учасників судового процесу. Водночас сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Судова колегія констатує, що місцевий господарський суд розглядав даний спір понад два місяці, неодноразово відкладаючи розгляд справи, ухвалою про порушення провадження у справі визнавав участь представників сторін (у тому числі й позивача) обов'язковою, направляв сторонам копії ухвал з інформацією про дату, час та місце судових засідань, зобов'язав відповідача направити позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, про виконання чого відповідач надав документи органу поштового зв'язку від 13.11.2015, витребував від іншої юридичної особи додаткові докази, оглядав та оцінював оригінали договору та інших документів, що відображено у протоколі судового засідання.

В свою чергу позивач подав клопотання про проведення засідання суду, призначеного на 28.10.2015, без участі його представника, правом знайомитися з матеріалами справи, надавати заперечення проти доводів відповідача, позивач не скористався, надані відповідачем докази не заперечив та не спростував, вимоги про проведення експертизи наданих документів не заявляв; поштовий конверт (а.с. 78), скерований позивачу на адресу 69002, м. Запоріжжя, вул. Дзержинського, 16, зазначену в позові, повернуто Господарському суду Львівської області за закінченням терміну зберігання, що підтверджується довідкою органу поштового зв'язку ф20.

З наведеного вище вбачається, що місцевий господарський суд відповідно до приписів процесуального законодавства створив сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, можливості реалізації сторонами їх процесуальних прав та вирішив спір з дотриманням засад рівності та змагальності сторін; позивач усунувся від вжиття заходів до всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи та надані йому процесуальні права не реалізовував.

За приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Доводи позивача щодо підпису директора на договорі поставки та видатковій накладній не свідчать про суперечливі обставини, оскільки, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції право підпису на зазначених документах має не лише керівник, але й інші уповноважені керівником особи, доказів визнання недійсним правочину позивач не надав.

Також судова колегія відзначає, що апеляційний перегляд справи здійснюється з метою перевірки законності та обґрунтованості рішення місцевого господарського суду, усунення порушень, допущених судом, у разі їх виявлення на стадії апеляційного перегляду, а не з метою усунення процесуальних недоліків, допущених самими сторонами в порушення статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відтак, суд апеляційної інстанції вірно та обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, договорів та інших правочинів.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суди дійшли висновку, що між сторонами склалися правовідносини щодо поставки товару, до яких застосовуються положення про купівлю-продаж; відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Встановивши, що позивач отримав обумовлений товар, суди вказали, що позивач не довів порушення права, на захист якого подано позов, та відмовили у поверненні сплачених позивачем коштів.

Підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду судом апеляційної інстанції визначені статтею 101 Господарського процесуального кодексу України; як вже вказано вище, у діях місцевого господарського суду не вбачається порушення ним процесуальних норм, що вплинуло на реалізацію позивачем його процесуальних прав, норми матеріального права застосовані судом відповідно до встановлених ним на підставі доказів вивчених та відображених у рішенні; відтак, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що передбачені законодавством підстави для скасування рішення місцевого господарського суду за даних обставин відсутні.

Також судова колегія відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції принципу рівності та змагальності сторін у судовому процесі, оскільки позивач сам своєчасно не скористався належним чином своїми процесуальними правами та не довів неможливості подати докази, на які він посилається, в суді першої інстанції.

Відтак, доводи позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не відповідають дійсним обставинам справи; доводи позивача щодо необізнаності стосовно існування доказів, наданих суду відповідачем, та стосовно розгляду справи судом першої інстанції є суперечливими та свідчать про порушення позивачем встановленого частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України обов'язку добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами.

Отже, рішення судів попередніх інстанцій в тому числі і в частині, оскаржуваній позивачем відповідають вимогам статті 43, частині 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України та ґрунтуються на належно досліджених матеріалах справи, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи, не спростовують належно встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та зводяться до їх переоцінки всупереч межам повноважень суду касаційної інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішеннях судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2 34 43 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи; підстав для скасування постанови апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-транспортна фірма "Транс Агро" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 у справі № 914/3372/15 Господарського суду Львівської області та рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2015 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Т. Дроботова