ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року Справа № 905/1329/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Васищака І.М.

Палія В.В.,

за участю представників:

Позивача: Награбового О.О., дов. від 09.11.2015 № 31;

Відповідача: Мізіна А.П., дов. від 30.05.2016 № б/н; Князева В.О., дог. від 30.09.2015 № 18/2015-Юр;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми "МКМ" на рішення господарського суду Донецької області від 23.11.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.01.2016

у справі № 905/1329/15 господарського суду Донецької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Азур Ейр Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю фірми "МКМ"

про стягнення 122 434,82 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Ютейр-Україна" (перейменоване на товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Азур Ейр Україна") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю фірми "МКМ", просило (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 13.11.2015 № 1232) (т. 1, а.с. 227-229) стягнути з відповідача 48 527,93 грн. пені, 4 266,91 грн. 3% річних, 69 639,98 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання щодо оплати наданих послуг за договором блок-чартеру від 11.03.2013 № 06.19-2013 (т. 1, а.с. 3-7).

У заяві від 23.11.2015 відповідач просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення штрафних санкцій (т. 1, а.с. 224-225).

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.11.2015 (суддя Матюхін В.І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.01.2016 (головуючий Ломовцева Н.В., судді Скакун О.А., Татенко В.М.) (т. 2, а.с. 39-42) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю фірми "МКМ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Азур Ейр Україна" 4 266,91 грн. 3% річних, 69 639,98 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 245-247).

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю фірми "МКМ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило відновити строк, прийняті судові акти скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, 229-232, 234, 343 ГК України (т. 2, а.с. 93-99).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.05.2016 відновлено товариству з обмеженою відповідальністю фірми "МКМ" пропущений процесуальний строк на звернення з касаційною скаргою, касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.05.2016 (т. 2, а.с. 91-92).

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Азур Ейр Україна" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість прийнятих судових рішень і просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.03.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Ютейр-Україна" (перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "МКМ" (замовник) було укладено договір блоку-чартеру № 06.19-2013, предметом якого є надання перевізником за плату замовнику повну ємкість (блок місць) повітряного судна CRJ 200 при виконанні чартерних рейсів за маршрутом Донецьк-Ларнака-Донецьк для перевезення пасажирів, багажу і вантажів, які дозволені до перевезення пасажирським повітряним транспортом (т. 1, а.с. 14-17).

Умовами договору сторони визначили також ціну блок місць, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань та строк дії угоди.

Судами встановлено, що позивачем на виконання умов договору протягом липня-вересня 2013 були здійснені міжнародні повітряні перевезення пасажирів і багажу на загальну суму 200 828,59 грн., що підтверджується актами надання послуг та рахунками на оплату.

Водночас, відповідач здійснював оплату за надані послуги з порушенням умов договору, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України)

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пункт 1 ст. 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Місцевий господарський суд, з яким підставно погодилась апеляційна інстанція, здійснивши розрахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій за період з 14.12.2013 по 22.09.2015, враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України і подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення вимог в частині стягнення 4 266,91 грн. 3% річних, 69 639,98 грн. інфляційних втрат та відмову у задоволенні вимог про стягнення 48 527,93 грн. пені.

Частиною 2 ст. 1117 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими не порушені норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги є ідентичними доводам, викладеним у апеляційній скарзі та обгрунтовано відхилені (спростовані) апеляційним господарським судом, у зв'язку з чим колегія суддів не вважає за необхідне їх повторно спростовувати.

Крім того, відповідач хибно тлумачить приписи ст. 625 ЦК України, вважаючи, що сфера її застосування обмежується лише відсутністю у законодавстві спеціальних зобов'язальних норм.

Також не можуть служити на користь правової позиції товариства з обмеженою відповідальністю фірми "МКМ" посилання представників відповідача у судовому засіданні 31.05.2016 на невмотивованість рішення апеляційного господарського суду, оскільки апеляційною інстанцією зазначено підстави, на яких грунтується оскаржена постанова та, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 23.11.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.01.2016 у справі № 905/1329/15 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми "МКМ" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.М. Васищак

В.В. Палій