ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року Справа № 5011-19/14816-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Мамонтової О.М.

Палія В.В.

за участю представників:

Позивача: Плясуна О.І., дов. від 12.04.2016 № 2;

Відповідача: Бриля П.О., дов. від 04.01.2016 № 02-Ф;

Третьої особи -1: не з'явився;

Третьої особи -2: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015

у справі № 5011-19/14816-2012 господарського суду міста Києва

за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 12 315 376,01 грн.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2012 року публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", просило (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 27.08.2013 № 2341/12) (т. 5, а.с. 11) стягнути з відповідача заборгованість за надані з 01.08.2011 по 30.06.2012 послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 11 389 603, 81 грн., 147 247,18 грн. 3% річних, 19 920,77 грн. інфляційних втрат, 758 604,25 грн. пені (т. 1, а.с. 4-7).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2012 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача публічне акціонерне товариство "Київенерго" (т. 1, а.с. 262-263).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2013 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (т. 3, а.с. 158-162).

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2013 (суддя Нечай О.В.) позов задоволено. Стягнуто з комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 11 389 603,81 грн. основного боргу, 758 604,25 грн. пені, 19 920,77 інфляційних втрат, 147 247,18 грн. 3% річних. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 5, а.с. 97-113).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 у справі призначалась судово-економічна експертиза (т. 6, а.с. 146-152).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 (головуючий Станік С.Р., судді Руденко М.А., Синиця О.Ф.) рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 змінено, викладено резолютивну частину в іншій редакції, згідно якої стягнуто з комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 8 564 689,28 грн. основного боргу, 527 568,55 грн. пені, 13 853,83 інфляційних втрат, 102 402,51 грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 7, а.с. 65-95).

Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2015 (головуючий Дроботова Т.Б., судді Волковицька Н.О., Рогач Л.І.) постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 2 824 914,53 грн. основного боргу, 44 844,67 грн. 3% річних, 6 066,94 грн. інфляційних втрат, 231 035,70 грн. пені, справу у вказаній частині направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 залишено без змін (т. 7, а.с. 150-162).

Справа розглядалась судом апеляційної інстанції неодноразово.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 (головуючий Баранець О.М., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 в частині стягнення 2 824 914,53 грн. основного боргу, 44 844,67 грн. 3% річних, 6 066,94 грн. інфляційних втрат, 231 035,70 грн. пені скасовано та прийнято у вказаній частині нове рішення про відмову у позові (т. 8, а.с. 225-235).

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 в частині відмови у задоволенні позову скасувати, рішення місцевого господарського суду у вказаній частині залишити в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.03.2016 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.04.2015.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.04.2016 розгляд касаційної скарги перенесено на 17.05.2016.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.05.2016 розгляд касаційної скарги відкладено на 31.05.2016 з врахуванням складності спору та дотриманням передбачених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розумних строків розгляду справи.

У запереченнях на касаційну скаргу комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" не погоджується з доводами позивача, зазначаючи про законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції і просить залишити її без змін, а скаргу - без задоволення (т. 9, а.с. 26-28).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 31.05.2016 року представники третіх осіб не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників третіх осіб.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача, відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.04.2005 між відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (змінено назву на публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", постачальник) та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної в м. Києві ради (перейменоване у комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", абонент) було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05618/2-10, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Умовами договору сторони визначили також права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань та строк дії угоди.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 22 Закону України від 10.01.2002 року № 2918-III "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що на споживачів покладений обов'язок своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 32 Закону України від 10.01.2002 року № 2918-III "Про питну воду та питне водопостачання" за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством.

Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 № 65 (які діяли на момент укладення договору та які вказані сторонами у договорі щодо порядку користування питною водою і приймання стічних вод) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначено взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 № 65 втратив чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України

наказу від 27.06.2008 № 190 (який набрав чинність з 18.10.2008), яким затверджені в новій редакції Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, якими також визначено порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України.

Згідно п. 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру, який є виконавцем послуг з постачання гарячої води.

Апеляційна інстанція, дослідивши зміст договору від 20.04.2005 № 05618/2-10 дійшла висновку, що ним не врегульовані відносини з постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення з неї гарячої води.

Також апеляційний господарський суд дійшов висновку, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією).

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води. При цьому, споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Апеляційною інстанцією встановлено, що комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" не є балансоутримувачем зазначених бойлерів.

Натомість, публічне акціонерне товариство "Київенерго" є балансоутримувачем теплових пунктів, розташованих у Шевченківському районі м. Києва.

Отже, оскільки договір від 20.04.2005 № 05618/2-10 публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" укладений в статусі виконавця комунальних послуг, проте, позивач не є виконавцем послуг з постачання гарячої води, підстави для стягнення вартості відповідних послуг за спірний період відсутні.

Апеляційним господарським судом також встановлено, що відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 31.07.2014 № 3617/10029/14-45 (т. 6, а.с. 199-214) експертом не було здійснено розмежування вартості холодної води на підігрів у кількості 4 138 129 м. куб. та вартості холодної води на підігрів та водовідведення у кількості 442 519 м. куб. за спірний період, оскільки здійснити розмежування вказаних показників окремо на холодну воду на підігрів та водовідведення є неможливим з огляду на відсутність необхідної інформації у документах первинного бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 614 ЦК України, відповідальність за порушення зобов'язання настає за наявності вини порушника.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання має грунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Виходячи з цих засад має встановлюватись і наявність або відсутність вини: особа має визначатись невинуватою, якщо вона доведе, що вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості й обачності, що вимагалися від неї за характером зобов'язання й умовами обороту.

Оскільки апеляційною інстанцією встановлено, що позивачем , як особою, на яку процесуальним законом покладено обов'язок по доведенню своїх вимог, не було здійснено відповідного розподілу та не було доведено наявності певної заборгованості відповідача, враховуючи, що рішення судів першої інстанції від 25.09.2013 та апеляційної інстанції від 26.11.2014 в частині стягнення заборгованості, яка складається з вартості постачання холодної води та водовідведення (стоків) гарячої води залишені без змін постановою суду касаційної інстанції від 17.02.2015, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необгрунтованість та недоведеність позовних вимог у частині, що є предметом повторного розгляду.

Отже, враховуючи, що комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" не є балансоутримувачем теплових пунктів та недоведеність позивачем конкретного розміру заборгованості відповідача за водовідведення, апеляційна інстанція обгрунтовано відмовила у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 2 824 914,53 грн. основного боргу, 44 844,67 грн. 3% річних, 6 066,94 грн. інфляційних втрат, 231 035,70 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З врахуванням наведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про перебування теплопунктів у користуванні відповідача також не можуть служити на користь правової позиції публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", оскільки, як було зазначено вище, згідно положень ст. ст. 901, 903 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 1, 13, 16, 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", п. п. 2.1, 3.1, 3.7, 3.13, 5.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 та встановлені судами обставини про фактичну відсутність між сторонами договірних відносин щодо постачання питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води, підстави для задоволення позову у зазначеній частині відсутні.

Посилання позивача на певну судову практику також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки правовідносини позивача з іншими споживачами грунтуються на різних договорах.

Натомість, рішеннями у справах № 910/28670/14, № 910/17707/15, № 910/20128/15, № 910/19814/15, № 910/30582/15 підтримана інша правова позиція, відмінна від позиції публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Інші доводи скаржника вищевикладеного не спростовують та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 у справі № 5011-19/14816-2012 залишити в силі, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді О.М. Мамонтова

В.В. Палій