ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року Справа № 910/24910/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Васищака І.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.02.16у справі№910/24910/15господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Манташов"простягнення сумиза участю представників від:позивачаАкінтінова І.М. (дов. від 31.12.15)відповідачане з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Манташов" про стягнення 50 672,90 грн. збитків (упущеної вигоди), 50 672,90 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.15 (суддя

Грехова О.А.) позов задоволено повністю з підстав доведеності та обґрунтованості позовних вимог. За результатом апеляційного перегляду справи Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Агрикової О.В., суддів: Жук Г.А., Чорногуза М.Г.) 10.02.16 прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував, в позові відмовив з посиланням на те, що позивач не довів того, що він не зміг реалізувати ту продукцію, вартість якої та штраф за незабрання якої він просить стягнути з відповідача.

Не погоджуючись із постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Скарга обґрунтована невірною оцінкою апеляційним судом обставин справи та доказів у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Манташов" (постачальник) укладено Договір поставки №22/05, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати товар, на умовах даного договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1 договору, товар поставляється постачальником окремими партіями згідно з замовленнями на поставку. Постачальник зобов'язується приймати від покупця замовлення на поставку товару та здійснювати поставку товару за адресами, в кількості і на дату, вказані в замовленні, своїми транспортними засобами і за свій рахунок. В разі підписання сторонами графіку поставок, строки поставки визначаються згідно з погодженим графіком (том 1, а.с.9).

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що покупець має право повернути постачальнику товари, які були поставлені покупцю, а постачальник зобов'язаний прийняти такі товари в наступних випадках:

- якщо термін придатності (зберігання) товарів сплив;

- якщо товар був повернутий покупцю споживачами як неякісний в період терміну придатності;

- виявлено невідповідність якості поставлених товарів при отриманні, підготовці до реалізації або в період реалізації;

- якщо товар не користується попитом у споживачів і не реалізований більш ніж за 60 календарних днів;

- завершення сезону для сезонних товарів;

- за наявності у покупця залишків позиції товару, замість якої постачальником вводиться нова позиція;

- в інших випадках, передбачених даним договором.

Повернення товарів здійснюється за рахунок і транспортом постачальника при наступній поставці продукції з моменту отримання останнім письмового повідомлення від покупця про таке повернення. Повідомлення може бути направлено постачальнику факсом, письмом, телеграмою або по e-mail (п. 7.2 договору, в редакції протоколу розбіжностей від 20.05.11).

Згідно з п. 7.4 договору, при поверненні вже сплаченого товару постачальник зобов'язаний протягом 15 календарних днів з дати повернення товарів компенсувати вартість оплачених товарів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок покупця. В разі, якщо покупець має заборгованість перед постачальником за поставлений товар, сторони проводять зарахування зустрічних вимог в рахунок такої заборгованості.

Відповідно п. 7.5 договору сторони визначили, що якщо постачальник не вивезе товари, які підлягають поверненню, в строк, передбачений пунктом 7.2, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 100% від вартості товару, який підлягає поверненню, а також зобов'язаний компенсувати затрати покупця на зберігання і утилізацію такого товару.

На виконання умов договору протягом 2013-2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Манташов" поставляло, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Український рітейл" оплачувало визначений сторонами товар.

05.06.15 позивач направив на адресу відповідача лист №1500, в якому просив на підставі п. 7.1 договору в строк до 22.06.15 забрати товар, строк придатності якого минув і перерахувати на рахунок ТОВ "Український рітейл" 50672,90 грн. вартості цього товару (том 1, а.с.17).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем своїх зобов'язань, чим спричинено позивачу збитки у вигляді неодержаних доходів, які позивач міг би одержати у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Суд першої інстанції погодився із доводами позивача та задовольнив позовні вимоги.

Втім, з таким висновком не погодився апеляційний суд, який відмовив в позові, пославшись на те, що позивач не довів жодним документом той факт, що отриманий від відповідача протягом з 2013 р. по 2015 р. товар, нереалізований, в наявності, та саме у цього товару закінчився строк придатності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати такі висновки суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

А відповідно до п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. Аналогічне положення містить Господарський кодекс України. Відповідно до ч.3 ст. 216 Господарського кодексу України, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими, зокрема, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; а підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст.218 Господарського кодексу України).

До того ж, ч.2 цієї статті встановлена презумпція вини заподіювача: учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судова практика розділяє позови про відшкодування збитків у випадку неналежного виконання зобов'язання (ст.623 Цивільного кодексу України) та позадоговірну (деліктну) відповідальність (1166 Цивільного кодексу України). Склад цивільного правопорушення у позовах про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань відповідачем дещо відрізняється від складу делікту. Так доказуванню підлягає: порушення відповідачем господарського зобов'язання, збитки, причинно-наслідковий зв'язок, вина.

Загальні положення, що відносяться до поняття збитків, встановлені ст.22 Цивільного кодексу України. Боржник шляхом відшкодування кредитору збитків повинен відновити майновий стан кредитора, який би існував при відсутності порушення зобов'язання, або завдання шкоди.

Принцип повної компенсації завданої шкоди означає також, що, хоча відшкодуванню підлягають будь-які матеріальні втрати потерпілої сторони, відшкодування збитків, втім, не повинно її збагачувати.

Відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів жодним документом той факт, що отриманий від відповідача протягом з 2013 р. по 2015 р. товар, нереалізований, в наявності та саме у цього товару закінчився строк придатності Такими доказами може бути Книга складського обліку запасів (форма №3-9).

Крім цього, відповідно до положення про інвентаризацію активів та зобов`язань затвердженим наказом Міністерства фінансів України №879 від 02.09.14, інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов'язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються зокрема, виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих.

Відтак, позивач вказуючи про залишки товару, строк придатності якого минув (на суму 50672,90 грн.), повинен був провести інвентаризацію для належного доказування наявності у нього товару, строк придатності якого закінчився, з зазначенням найменування товару, його кількість, вартість та строк придатності.

Стверджуючи про наявність збитків, та підстав для стягнення штрафу, позивач повинен був це довести, але не довів, хоча відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України мав такий обов'язок.

Водночас, Вищий господарський суд України не може переоцінити докази, які визнані судом неналежними, а обставини - недоведеними, з огляду на вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України. Так, відповідно до цієї статті, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.16 у справі №910/24910/15 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді С. В. Бондар

І. М. Васищак