ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року Справа № 910/20050/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівЯценко О.В., Фролової Г.М.перевіривши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.02.2016у справі № 910/20050/15 Господарського суду міста Києва за позовомКомунального підприємства "Київський метрополітен"до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) Київська міська рада, 2) Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) простягнення боргу, розірвання договору оренди та виселення

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаЦибізова О.О.- - відповідачаОСОБА_6- - третьої особи-1Миронюк О.А.- - третьої особи-2не з'явився

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просило суд: розірвати договір оренди від 18.07.2007 № 87-Упр(ДВ)-07, укладений між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" заборгованості по орендній платі за договором оренди від 18.07.2007 №87-Упр(ДВ)- 07, а саме: суму основного боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 56 900,24 грн., пені в розмірі 9 488,71 грн. та 3 % річних в розмірі 541,71 грн.; виселити Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 з нерухомого майна (частини вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) орендаря, що знаходиться за адресою: станція: метро "Площа Льва Толстого"; зобов'язати демонтувати тимчасово огороджуючу конструкцію (кіоск) за адресою: станція метро "Площа Льва Толстого" загальною площею 8,0 кв. м. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом, а.с.48-49).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 (суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 (головуючий Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Отрюх В.Б.) у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції (з урахуванням заяви про зміну вимог по касаційній скарзі, яка прийнята судом).

Комунальне підприємство "Київський метрополітен", Київська міська рада, Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 18.07.2007 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен", як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як орендарем, було укладено договір оренди № 87-Упр(ДВ)- 07 та додаткові угоди № 149 від 21.07.2008, № 233 від 01.10.2008, № 450 від 31.12.2008, № 337 від 28.09.2011, якими сторони неодноразово продовжували дію договору оренди (т.1., а.с.20-24, 32-34).

За умовами договору оренди, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 02.02.2006 № 23/3114 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно, а саме частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) орендаря, що знаходиться за адресою: станція метро "Площа Льва Толстого", для торгівлі товарами народного споживання.

Об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) орендаря, загальною площею 8,0 кв.м., згідно з викопіюванням з схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору (пункт 2.1 договору).

18.07.2007 на виконання умов договору зазначений об'єкт оренди був переданий відповідачу за актом приймання-передачі майна в оренду (т.1., а.с.26).

Спір у справі виник у зв'язку з систематичною несплатою відповідачем орендних платежів, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом міста Києва. На думку позивача, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору оренди наявні правові підстави для його розірвання у судовому порядку, виселення відповідача із займаного орендованого майна, зобов'язання останнього демонтувати огороджувальні конструкції, а також стягнення заборгованості з орендної плати.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Правовідносини з оренди державного та комунального майна, врегульовуються положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі по тексту - Закону), Главою 58 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) та параграфом 5 глави 29 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України).

Відповідно до статті 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з статтею 19 цього Закону, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Приписами частини третьої статті 18 Закону та пунктом 4.2. договору встановлено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Умовами пункту 3.1 договору визначено, що за користування об'єктом оренди орендар (відповідач) сплачує орендодавцю (позивачу) орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 №34/91 та на дату підписання Договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною Договору, становить: 441,68 грн. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на червень 2007 року (з врахуванням індексу інфляції по травень 2007 року) становить 3 533,45 грн. без ПДВ.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.2 договору оренди).

У відповідності до пункту 3.5. договору оренди сторони дійшли згоди, що всього сума по договору з урахуванням ПДВ 20 % з розрахунку на червень 2007 року складає 4 464,90 грн.

Оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

29.05.2015 позивач звертався до відповідача з претензією щодо сплати суми заборгованості з орендної плати за договором оренди від 18.07.2007, пені, 3 % річних за період з грудня 2014 року по травень 2015 року, однак вказана вимога залишена останнім без реагування (т.1., а.с.45-46)

Згідно наданого позивачем розрахунку (т.1, а.с. 38) заборгованість відповідача по несплаті орендних платежів з грудня 2014 року по червень 2015 року складає 56 900, 24 грн. з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Відповідно до частини першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

З огляду на зазначене, змінити або розірвати договір у разі відсутності на це згоди сторін можна на вимогу зацікавленої сторони лише у судовому порядку і лише при наявності певних підстав.

Такими підставами є:

- істотне порушення договору другою стороною;

- інші випадки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 6.7. договору при невиконанні або порушенні однієї із сторін умов цього договору та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України, договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін, за рішенням суду.

Договір припиняється в разі невиконання істотних умов договору або порушення його (пункт 9.5. договору).

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Пунктом 5.2. договору оренди сторони дійшли згоди про те, що при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців з дня закінчення строку поточного платежу орендодавець порушує справу в господарському суді про дострокове розірвання договору.

В пункті 5.1 своєї постанови № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29 травня 2013 року пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлений місцевим господарським судом факт невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати за договором протягом трьох місяців підряд, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про наявність фактичних та правових підстав для розірвання договору оренди № 87-Упр(ДВ)-07 від 18.07.2007.

Відповідно до частини четвертої статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону, відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовженим на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечують його сторони.

Вважаючи договір оренди продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні заперечення відповідача, як орендаря, щодо продовження строку дії договору оренди.

В той же час, формулювання позовних вимог щодо розірвання договору оренди з посиланням на те, що орендар не виконує його умови в частині сплати орендної плати після закінчення строку дії договору, свідчить про те, що орендодавець визнавав існування договірних орендних відносин з орендарем після закінчення строку дії договору оренди.

Щодо позовних вимог про виселення відповідача з орендованого майна та зобов'язання його демонтувати тимчасово огороджувальну конструкцію (кіоск), слід зазначити наступне.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону в разі закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, визначених договором оренди.

Аналогічний обов'язок орендаря щодо повернення орендованого майна передбачено також пунктами 4.14, 7.5. договору оренди. При цьому, пунктом 4.14 договору орендарю надано десятиденний строк для повернення об'єкта оренди.

Пунктом 7.5. договору передбачено, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Доказів повернення відповідачем орендованого майна за актом приймання-передачі станом на час розгляду справи до матеріалів справи не залучено.

Встановивши, що договірні відносини сторін припинились у зв'язку із розірванням договору оренди і відповідач втратив статус орендаря, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позов в частині виселення відповідача з орендованого майна.

Як наслідок, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили вимогу позивача про зобов'язання відповідача демонтувати огороджувальну конструкцію, враховуючи, що умовами договору передбачений обов'язок відповідача звільнити орендовану частину приміщення від своїх тимчасових огороджувальних конструкцій.

З приводу заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за договором з урахуванням індексу інфляції в розмірі 56 900, 24 грн., пені в розмірі 9 488,71 грн. та 3 % річних в розмірі 541,71 грн. за період з грудня 2014 року по червень 2015 року, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3.5. договору оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Оплата по договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі (пункт 4.14. договору).

Станом на дату звернення позивача із даним позовом до суду відповідач об'єкт оренди позивачу не повернув.

Як вже зазначалося вище, відповідачем в порушення умов договору оренди свого обов'язку по сплаті орендних платежів за користування орендованим майном належним чином не виконано.

Згідно наданого позивачем розрахунку (т.1, а.с. 38) заборгованість відповідача по несплаті орендних платежів з грудня 2014 року по червень 2015 року складає 56 900, 24 грн. з урахуванням індексу інфляції.

Факт існування зазначеної заборгованості станом на дату прийняття рішення судом першої інстанції та постанови судом апеляційної інстанції відповідачем не спростовано. Доказів сплати боргу до матеріалів справи не надано.

Надані відповідачем до матеріалів справи докази сплати орендної плати з 10.12.2014 по 10.01.2015 в сумі 9 241,77 грн. та за січень 2015 року в сумі 9 159,02 грн. меморіальний ордер № ПН22193 від 15.12.2014 на суму 40 576,54 грн. та банківська квитанція № 65-682 від 27.02.2015 на суму 9 159,00 грн. не спростовують факту існування у відповідача заборгованості з орендної плати у заявленому позивачем розмірі, а вказані платежі враховані позивачем при розрахунку заборгованості з орендної плати за спірний період.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язання за договором, суди попередніх інстанцій, перевіривши здійснений розрахунок 3 % річних, погоджується з висновками судів, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню в сумі 541,71 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендаря пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України (пункт 6.2. Договору).

Встановивши, що відповідач допустив прострочення сплати орендних платежів за договором, суди, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, враховуючи умови договору, дійшли висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в розмірі 9 488, 71 грн.

Зазначені висновки судів колегія вважає правильними та обґрунтованими.

Щодо посилання в касаційній скарзі на те, що КП "Київський метрополітен" є неналежним позивачем у даній справі, оскільки у вказаної особи відсутнє право на розпорядження комунальним майном територіальної громади міста, зокрема, повноваження на укладення договорів оренди такого майна, їх розірвання в судовому порядку, тощо),слід зазначити наступне, враховуючи наступне.

Частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальними громадами сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини п'ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

Відповідно до розпорядження КМУ від 30.06.1998 №464-р державне підприємство Київський метрополітен передано у власність територіальної громади міста Києва.

На виконання вказаного розпорядження КМУ, розпорядженням КМДА від 28.10.1998 №2155 "Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади міста Києва" майно державного підприємства Київський метрополітен зараховано у комунальну власність.

Пунктом 2 вказаного розпорядження КМДА Головному управлінню майном Київської міської державної адміністрації було доручено оформлення приймання майна підприємства "Київський метрополітен" та у встановленому порядку вирішення питання закріплення майна за Київським метрополітеном.

За змістом статті 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (у редакції від 03.03.1998, чинній на момент передачі державного підприємства "Київський метрополітен") передача підприємств провадиться разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією. Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Так, Актом прийому - передачі у комунальну власність територіальної громади м. Києва державного підприємства "Київський метрополітен" від 06.11.1998, відповідно до розпорядження Кабінету міністрів України від 30.06.1998 № 464-р, вказане підприємство передано у комунальну власність територіально громади міста Києва.

На підставі Наказу Головного управління комунальної власності м. Києва № 98 від 23.04.2003 за Комунальним підприємством "Київський метрополітен" на праві повного господарського відання було закріплено, в тому числі, вестибюль станції метро "Площа Льва Толстого".

Пунктом 5.2. Статуту КП "Київський метрополітен" передбачено, що майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Правомірність дій КП "Київський метрополітен" та визначення його повноважень, як орендодавця спірного майна, також підтверджується Порядком передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, затвердженим рішенням КМР від 28.09.2006 №34/91, який був чинним на момент укладення договору оренди.

До того ж, на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі, а також на момент її розгляду є чинним Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням КМР від 21.04.2015 № 415/1280, яким також передбачені повноваження комунальних підприємств бути орендодавцями майна, яке закріплено за ними на праві господарського відання (з усіма правами сторони договору оренди, в тому числі право на розірвання договору в судовому порядку та пред'явлення вимог про виселення).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що КП "Київський метрополітен" є належним позивачем у даній справі. При цьому, надані на підтвердження відсутності у позивача необхідних повноважень для повернення на його користь спірного приміщення Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, майно державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 07.10.2015 № 45218418 та від 04.11.2015 № 46948306 (т. 1, а.с. 155-188) зазначеної обставини не спростовують.

Отже, доводи касатора про те, що у позивача відсутнє право виселення відповідача з орендованого майна, колегія вважає безпідставними, оскільки судами встановлено, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен", якому надані повноваження орендодавця в спірних правовідносинах, у порядку передбаченому діючим законодавством.

Щодо посилання відповідача на те, що він є звільненим від виконання зобов'язання щодо сплати на користь позивача орендної плати за договором після 01.04.2015 через обставини, за які він не відповідає та які умисно і незаконно створені позивачем наслідок припинення подачі електричного струму до торговельного кіоску відповідача, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав безпідставним, оскільки додані відповідачем до матеріалів справи копії розпорядження структурного підрозділу "Служба електропостачання" Комунального підприємства "Київський метрополітен" від 30.03.2015 № 30-ЕР "Про відключення сторонніх споживачів" та карти знеструмлення МАФів (т. 1., а.с. 133-134) зазначеної обставини не підтверджують, оскільки в картах відсутні відомості про знеструмлення саме спірного об'єкту оренди - частини вестибюлю (переходу), що знаходиться за адресою: станція метро "Площа Льва Толстого".

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався в своїй постанові про те, що 27.07.2012 набрали чинності Правила пожежної безпеки в метрополітенах, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012 № 335, затверджені в Міністерстві юстиції України 09.07.2012 за № 1128/21440.

Відповідно до пункту 2.19. зазначених Правил, у метрополітені забороняється розміщувати об'єкти комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення на платформах та балконах станцій і в переходах пересадочних вузлів, у підземних і надземних вестибюлях (за винятком автоматів із продажу газет, банкоматів, платіжних терміналів, таксофонів за умови, що вони розміщені поза межами шляхів евакуації), на поверхні землі в межах півкола радіусом 20 м від площини дверей у напрямку евакуації з центром у середині дверної групи, яка включає всі двері з написом "Вхід" та "Вихід" (на виходах із підземних переходів, які не мають дверей, відлік слід виконувати від центра площини краю останньої сходинки; розміщення об'єктів комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення у підвуличних підземних переходах, суміщених із входами (виходами) на станції метрополітену, дозволяється за умови їх розміщення за межами евакуаційного проходу).

Крім того, за умовами договору (пункт 3.11. договору оренди) орендар має право звернутись до Київради з клопотанням щодо відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин змінилися умови, передбачені цим договором, або істотно погіршився стан об'єкта оренди не з вини орендаря.

Доказів того, що орендар скористався своїм правом звернення до Київради з відповідним клопотанням матеріали справи не містять.

До матеріалів справи також не залучено доказів внесення змін до договору оренди, з дотриманням вимог статті 654 ЦК України, в частині звільнення відповідача від сплати орендної плати за спірний період.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів з правильним застосуванням до спірних правових відносин норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, відсутні.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 у справі № 910/20050/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і О. В. Яценко

Г. М. Фролова