ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року Справа № 904/8927/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівЯценко О.В., Фролової Г.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Скорпіон"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016у справі № 904/8927/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Скорпіон"простягнення 234 063,13 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:- - позивачаГоцко Р.В.- - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Скорпіон", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 234 063, 13 грн., з яких: 198 125,00 грн. - штраф у розмірі 20 %, 35 938,13 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов біржового договору в частині строків поставки товару.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2015 (суддя Мілєва І.В.) у даній справі в позові відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 (головуючий Кощеєв І.М., судді: Євстигнеєв О.С., Науменко І.М.) вказане рішення скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Скорпіон" на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" - 198 125, 00 грн. штрафу; 33 853, 10 грн. пені; 3 479, 60 грн. судового збору за подання до господарського суду позовної заяви. В задоволенні решти позову -відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Скорпіон" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Скорпіон" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Скорпіон", як постачальником, укладено біржовий договір, за умовами якого, постачальник передає покупцю у власність товар: пшениця м'яка 2 клас, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

В пункті 3.1. біржового договору (в редакції додаткового договору № 1 від 10.04.2014) сторони узгодили, що сума попередньої оплати за цим договором складає 70 % вартості всього обсягу товару, виходячи з мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення договору і становить 1 074 775, 80 грн. Попередня оплата здійснюється покупцем в два етапи згідно з підпунктом 4.1. цього договору.

Додатковими договорами сторони визначили, що постачальник передає покупцю у власність товар: пшениця 6 класу у кількості 437,750 т за ціною 1 664,81 грн./кг на загальну суму 728 770, 58 грн. з ПДВ ( додатковий договір № 2 від 07.10.2014 ) ( а. с. 19-20 ); пшениця 6 класу у кількості 138,750 т. за ціною 1 664,81 грн./кг на загальну суму 230 992, 39 грн. з ПДВ ( додатковий договір № 3 від 30.10.2014) ( а. с. 21-22 ); ячмінь 3 класу у кількості 257,500 т. за ціною 1 774,81 грн./кг на загальну суму 457 013, 58 грн. з ПДВ (додатковий договір № 4 від 31.10.2014 ) ( а. с. 23-24 ).

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору покупець перерахував постачальнику 1 074 775, 80 грн. попередньої оплати, що підтверджено виписками з рахунку за 06.12.2013, 06.05.2014, а постачальник поставив покупцю товар на визначених додатковими договорами умовах, що підтверджено відповідними актами приймання-передачі зерна від 07.10.2014, 30.10.2014, 31.10.2014 (а.с. 27-29).

Пунктом 7.2. біржового договору передбачено, що за порушення строків виконання постачальником зобов'язання з поставки товару з нього стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості недопоставленого обсягу товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад п'ятнадцяти днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості недопоставленого обсягу товару, розрахованих від ціни фіксингу, що діяла на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах на останній день поставки (підпункт 1.2. цього договору).

Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної поставки товару належним чином не виконав, позивачем нарахована пеня у розмірі 0,1 % та штраф у розмірі 20 % від вартості недопоставленого обсягу товару, що становлять 234 063, 13 грн.

Вимоги позивача про сплату неустойки залишені відповідачем без належного реагування та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом про її стягнення з відповідача у судовому порядку.

Колегія вважає висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову достатньо обґрунтованим, виходячи з наступного.

Статтею 663 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В пункті 1.2 біржового договору визначено термін поставки товару до 01.10.2014 включно.

Суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, обґрунтовано виходив з того, що додатковими договорами від 07.10.2014 № 2, від 30.10.2014 № 3, від 31.10.2015 № 4 сторони не вносили зміни в основні умови зобов'язання, натомість, погодили зміну пункту 3.3 основного договору, виклавши його в іншій редакції та зафіксували факт здійснення поставки партії іншого товару в рахунок виконання зобов'язання не змінюючи при цьому строків його поставки.

Враховуючи, що термін поставки товару встановлений договором до 01.10.2014 включно, а поставка товару фактично відбулась 07.10.2014, 30.10.2014, 31.10.2014, про що свідчать залучені до матеріалів справи копії актів приймання-передачі, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про порушення відповідачем строків поставки товару.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором ( ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України ).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню ( ч .1 ст. 230 ГК України ).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно змісту ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 20/246-08.

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. Отже відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати поставленої товару.

Підставою для часткового задоволення позову в частині стягнення пені та штрафу став висновок суду апеляційної інстанції про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної поставки товару та передбачену пунктом 7.2. договору відповідальність за прострочення поставки товару у вигляді пені та штрафу.

За коригованим судом апеляційної інстанції розрахунком позивача у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 198 125,00 грн. штрафу та 33 853,10 грн. пені.

У разі незгоди з розрахунком суми неустойки, відповідач не був позбавлений права подати суду контррозрахунок, однак своїм правом при розгляді даної справи він не скористався. Відповідний контррозрахунок до матеріалів справи не надав.

Колегія вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи, з порушенням норм матеріального права та прийняв нове рішення про часткове задоволення позову.

Колегія також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що місцевий суд помилково застосував положення ч. 2. ст. 530 ЦК України, пославшись на неможливість виконання договорів в частині поставки товару до 01.10.2014 включно, оскільки ці додаткові договори були укладені після визначеного у п. 1.2. біржового договору терміну поставки товару.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову в своїй касаційній скарзі касатор послався на те, що уклавши додаткові договори про постачання товару іншого, ніж зазначено в пункті 1.1. біржового договору, тим самим сторони змінили предмет поставки і звільнили постачальника від зобов'язання поставити пшеницю 2 класу. В зв'язку з цим, на думку касатора, до спірних відносин підлягає застосуванню стаття 604 ЦК України, яка передбачає припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

З цього приводу колегія вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд України при розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах, зокрема, норм статті 604 ЦК України, послався на те, що характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання (новація), що і є підставою для припинення попереднього зобов'язання (див. постанови Верховного Суду України від 30 вересня 2014 року у справі № 5011-35/1534-2012-42/553-2012, від 30 вересня 2014 року у справі № 922/2339/13, від 16 вересня 2014 року у справі № 5011-42/1230-2012-69/542-2012, від 23 вересня 2014 року у справі № 5011-35/1271-2012, від 9 вересня 2014 року у справі № 5011-35/1533-2012-19/522-2012 та ін.)

Оскільки в даному випадку умовами додаткових договорів змінено лише предмет поставки за біржовим договором, а не укладено нове зобов'язання про поставку товару, новації в розумінні зазначеної статті не відбулося, тому відповідні посилання касатора не можна визнати доречними.

Крім того, касатором не надано належних та допустимих доказів стосовно того, що на час розгляду цього спору наявні підстави для звільнення його, як постачальника за договором, від відповідальності за прострочення поставки товару.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 у справі № 904/8927/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і О. В. Яценко

Г. М. Фролова