ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2015 року Справа № 910/10334/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Гоголь Т.Г., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційних скаргФонду державного майна України та публічного акціонерного товариства "Іскра"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015у справігосподарського суду м. Києваза позовомзаступника прокурора Львівської області доФонду державного майна України треті особи1.Міністерство енергетики та вугільної промисловості України; 2.Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"; 3.Публічне акціонерне товариство "Іскра"; 4.Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектргаз";провизнання нечинним пункту наказу та переліку майна, переданого у власністьв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Суходольський С.М. ст.прокурор відділу ГПУ - посв. №020273 від 05.09.2013;від відповідача:Музичук Н.А. - дов. №329 від 11.09.2015;від третіх осіб:1)не з'явились; 2)Гарбузюк Р.О. - дов. №07/4-9025 від 29.12.2014; 3)Лозицький С.О. - дов. №10/01 від 09.02.2015; 4)Морочинський А.М. - дов. б/н від 25.09.2015; від Генеральної прокуратури України:Суходольський С.М. ст.прокурор відділу - посв. №020273 від 05.09.2013;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 29.05.2015 господарського суду м. Києва (суддя: Чебикіна С.О.) задоволено позовні вимоги.

Визнано незаконним п.1 наказу Фонду Державного майна України №59-АТ від 31.12.1993 "Про затвердження плану приватизації майна державного підприємства "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" в частині включення до цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, газопроводу високого тиску ГРС "Винники" - ВО "Іскра".

Визнано незаконним перелік нерухомого майна, переданого у власність ВАТ "Іскра" від 27.05.2003 в частині включення до переліку газопроводу високого тиску ГРС "Винники" - ВО "Іскра".

Стягнено з Фонду Державного майна України в дохід Державного бюджету України 2436 грн. 00 коп. судового збору.

Постановою від 20.10.2015 Київського апеляційного господарського суду (судді: Буравльов С.І. - головуючий, Андрієнко В.В., Шапран В.В.) рішення від 29.05.2015 господарського суду м. Києва залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що газопровід ГРС "Винники" - ВО "Іскра" належав до інженерної інфраструктури населених пунктів, яка пов'язана з постачанням газу споживачам, тому приватизації не підлягав. Відповідно ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Не погоджуючись з судовими рішеннями Фонд Державного майна України та ПАТ "Іскра" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами та просять скасувати судові рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що господарськими судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.21, 256, 261, 388 Цивільного кодексу України; ст.ст. 29, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України. Скаржники вважають, що початком перебігу строку позовної давності є момент здійснення прокурорської перевірки в порядку загального нагляду ще в 1994 році, тобто коли органи прокуратури дізналися про суперечність правочину вимогам закону.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу частково.

Господарськими судами встановлено, що 06.12.1993 розпорядженням №1040-Р Кабінет Міністрів України дозволив проведення приватизації державного підприємства "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" та затвердження плану приватизації.

Наказом Фонду державного майна України № 59-АТ від 31.12.1993 "Про затвердження плану приватизації майна державного підприємства "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" затверджено план приватизації майна ДП "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра"; вирішено перетворити ДП "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" у відкрите акціонерне товариство "Іскра".

Планом приватизації також визначено перелік майна ДП "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра", що не підлягає приватизації.

Господарськими судами також встановлено, що газопровід ГРС "Винники" - ВО "Іскра" у вказаний перелік майна, який не підлягає приватизації, не включено. Акт приймання-передачі майна не складений.

За твердженням Фонду державного майна України він на запит ПАТ "Іскра" 27.05.2003 надав перелік нерухомого майна, переданого у власність ВАТ "Іскра" в 1993 році, який складений відповідно Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 906 від 24.05.2002, зі змінами внесеними наказом Фонду №1819 від 16.10.2002. У даному переліку, серед інших об'єктів нерухомого майна, вказаний і газопровід (інвентарний номер 13000031).

Однак, вказані накази не зареєстровані у Міністерстві юстиції України, не набрали чинності, тому посилання на них є неправомірним.

Як встановлено господарськими судами предметом даного спору є вимоги прокурора про визнання нечинним п.1 наказу Фонду Державного майна України №59-АТ від 31.12.1993 "Про затвердження плану приватизації майна державного підприємства "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" в частині включення до цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, газопроводу високого тиску ГРС "Винники" - ВО "Іскра" та визнання нечинним переліку нерухомого майна, переданого у власність ВАТ "Іскра" від 27.05.2003 в частині включення до переліку газопроводу високого тиску ГРС "Винники" - ВО "Іскра".

Відповідно ст.ст.1, 4 та 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація майна державних підприємств України (надалі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації і затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України щорічно не пізніш як за місяць до початку наступного бюджетного року.

Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд державного майна України, що затверджується Верховною Радою України.

Фонд державного майна України у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження, зокрема затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності.

Пунктом 4 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що порядок переходу права власності на приватизовані об'єкти визначається відповідно до законодавства.

За ст.128 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції 18.07.1963) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Дана стаття визначає момент переходу права власності до наймача. Момент виникнення права власності визначається моментом фактичної передачі майна.

Однак, із плану приватизації майна ДП Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" не вбачається, а матеріали справи не містять вагомих та належних доказів того, що газопровід ГРС "Винники" - ВО "Іскра" був включений у перелік майна, яке підлягало приватизації. Також, господарськими судами достеменно не встановлено коли відбулося фактичне передання майна Фондом державного майна України до ПАТ "Іскра".

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

За п.1 ст. 32 Конвенції юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом України № 4176-VI від 20.12.2011) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом України № 4176-VI від 20.12.2011) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом України № 4176-VI від 20.12.2011) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. Однак господарськими судами це не враховано.

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави не має в розумінні чинного Господарського процесуального кодексу України та законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу.

Колегія суддів вважає, що дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, у тому числі на прокурора.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 30.09.2015 у справі № 910/4626/14.

В матеріалах справи містяться заяви ПАТ "Іскра" та Фонду Державного майна України про застосування строку позовної давності, які надійшли до господарського суду м. Києва 13.05.2015 та 20.05.2015 (відповідно), тобто до прийняття господарським судом рішення.

Однак, у порушення вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди не встановили достеменно початку перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, а дійшли висновку, що у спірних правовідносинах строк позовної давності пропущений не був, а отже Вищий господарський суду України позбавлений можливості зробити висновок про правильність застосування судами матеріальних норм про позовну давність, що у свою чергу перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

При вирішенні спору господарський суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні господарського суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зважаючи на те, що відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.3 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову від 20.10.2015 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 29.05.2015 господарського суду м. Києва зі справи №910/10334/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Г. Гоголь

О.М. Сибіга